В Україні 137 органів. І лише один навчальний заклад, який готує музикантів-органістів. 17 виконавців віком від 14 до 35 років зібралися на першу в країні резиденцію у Львівському органному залі. В рамках заходу протягом минулого тижня відбувалися майстер-класи, воркшопи, лекції та концерти.
"Органісти – самотні солісти, – каже організатор органної резиденції 31-річний Тарас Демко. – В Україні мало ансамблевої гри на органі, мало виступів із оркестрами. Одне з завдань резиденції – дати зрозуміти, що музиканти не самотні у своєму бажанні творити та розвиватись. Найважливіша мета проєкту – створення унікальної спільноти органістів. Культурний простір України здебільшого ігнорує таких музикантів. Відсутня середня ланка освіти. Єдиний місце, де можна повчитись – в органному класі професорки Галини Булибенко в Національній музичній академії імені Петра Чайковського в Києві".
Органна резиденція - перша в Україні комплексна навчальна програма для музикантів –органістів. Їх на резиденцію приїхало 17 віком від 14 до 35 років з Києва, Харкова, Запоріжжя, Вінниці, Луцька та Львова.Фото: Львівський органний зал
Найважчим виявилося зібрати учасників. Три місяці координатори досліджували центри органної музики в України. До участі запрошували музикантів, які грають не лише в світських музичних закладах – філармоніях, органних залах, – а й у храмах.
"Переговори з потенційними учасниками вела координаторка резиденції, солістка нашого залу Надія Величко. Загалом ми вийшли на контакт із 30 органістами. Лише кілька з них про проєкт дізнались з соціальних мереж та від своїх наставників.
Не менше часу витратили, щоб створити програму резиденції. Окрім Галини Булибенко, запросили одну з найяскарвіших органісток Балтійського регіону естонку Уллу Крігул та поляка Міхала Шостака. Їхні підходи до роботи з органом разюче протилежні, тим не менш високі. Булибенко репрезентує світську традицію органної музики, її концертне виконання. У Кріґул – дуже особистісний підхід до інструменту. Вона – представниця демократичної школи, На своїх майстер-класах розпитує резидентів чи зручно їм сидіти за інструментом, чи подобається їм звук і твір, який виконують. А Шостак – віртуоз-імпровізатор. Він відповідає за технічну сторону виконання.
Лекторами та наставниками також запросили органного майстра, юриста, журналістів, маркетологів. В наших реаліях музиканти часто виконують функцію й менеджерів – самостійно домовляються й ходять на інтерв'ю, займаються просуванням, рекламою, створюють собі портфоліо. Тому й повинні знати юридичний аспект творчості. Як працювати легально й сплачувати податки, як організовувати і продавати концерти, не порушувати закон про авторське право".
Приблизно 25 відсотків українців толерують класичну музику. Таку статистику опублікувала Соціологічна група "Рейтинг" у вересні 2019-го. А це – друга позиція після поп-музики.
Досі при першій зустрічі запитають, в кого ти вчився. Це – лакмусовий папірець
"Толерують – не те саме, що люблять, – коментує Тарас Демко. – У прикладі Львова 25 відсотків – це 200 тисяч людей. Багато це чи мало – не знаю. Особисто ми на публіку не скаржимося. Та хотілося б більше уваги. Органи в країні є, але переважно у храмах. Це виклик для розвитку мистецтва. Бо як церковний інструмент, орган не презентує мистецької цінності й використовується лише для богослужінь. Хоч з іншого боку – репертуар творів дуже широкий. А от тяглість музичної традиції поперемінна. Не лише через складну історію, але й через об'єми інструмента. Його дорого будувати, дорого обслуговувати, він вибагливий до температурного режиму, приміщення, вартості матеріалів та й майстрів, які його обслуговуватимуть. За час незалежності лише один новий інструмент побудували - в Харкові 2012-го".
За час незалежності лише один новий інструмент побудували - в Харкові 2012-го
Поки резиденти вплавляються у грі на найбільшому органі в Україні під час майстер-класу Улли Крігул, розмовляємо з координаторкою проєкту 47-річною Надією Величко.
"Органістів мало не лише в Україні. Органний світ досі тісний. Досі при першій зустрічі запитають, в кого ти вчився. Це – лакмусовий папірець. Музиканти знають усіх викладачів й розуміють, до якої школи ти належиш. Як і 300 років тому, знання в цьому фаху передаються від вчителя до учня, – жінка зачиняє двері до залу, хоч звуки інструменту все ще чути в коридор. – В сучасних умовах іде мова про те, як і куди буде рухатися органна справа в Україні. Щоб ми могли бути конкурентоспроможними в цій царині, треба об'єднуватись, розвиватись, обговорювати не лише нюанси виконання, а й всі ті зміни, які диктує сучасний світ".
Надія Величко – львів'янка. Грі на інструменті навчалась в Києві, Санкт-Петербурзі, Німеччині, Данії, Нідерландах та Італії. Уже 20 років – солістка Львівського органного залу.
"В Україні бракує інструментів. Орган – не рояль, який здебільшого звучить однаково. Кожен орган створений під конкретне місце, має певні розміри, певну кількість регістрів. Треба розуміти особливості акустики, артикуляції, регістровки та підбору репертуару. Резидентам пояснюю, що їм необхідна самоосвіта. Перш за все іноземні мови – англійська, німецька, французька. Це не лише дасть доступ до більшої кількості органів, а й забезпечить можливість повчитись у віртуозів. Друге – це самоаналіз власної гри та гри інших виконавців. Коли починала свій шлях, здавалось, зігравши загальновідомий репертуар, зможу усе. Але щобільше підіймалась у майстерності, то ширший горизонт відкривався. Зрозуміла, що це шлях довжиною в життя".
До розмови приєднується органний майстер з Ужгорода 45-річний Шандор Шрайнер. Він майже п'ять років обслуговує львівський орган.
"Якщо музикант добре знає свій інструмент, це не означає, що він може його лагодити. Немає таких несправностей, які може усунути сам органіст. Категорично забороняю це робити, бо після цього орган зазвичай потребує ще дорожчого ремонту. "Ні, ми туди не лізли", – часто мені кажуть. Але я все ж бачу", – сміється.
Щоб добре зіграти, з органом треба поговорити, просити допомогти. А іноді й погладити. Він же ж наче живий
Чоловік родом з міста Солотвино на Закарпатті. Навчався в Ужгородському училищі імені Дезидерія Задора, потім у Київському національному університеті культури і мистецтв. Грає на кларнеті та тарґоті – угорському духовому інструменті.
"На зустрічі розповідав учасникам, здавалося б, банальні істини. Не можна ставити олівці та ручки на інструмент. Вони можуть впасти, й зламати механіку. Бувало, знаходив в одному 12 ручок за раз. "Не грає. А чого?" – питали. От того! Знаходив в корпусі обгортки від цукерок, наручні годинники. Горнятам з чаєм чи кавою теж не місце на органі – це ж не меблі. Але навіть у перший день резиденції був казус – музиканти забули вимкнути мотор. Звісно, нічого страшного не сталось. Але в таких випадках мотор запросто може полетіти".
Шандор Шрайнер запрошує подивитись, як проходить мастер-клас Улли Крігул. Він триває уже 1,5 години. Учасники по-черзі виконують твори, які готували до початку резиденції. Потім обговорюють їх з наставницею та колегами. Слухають зауваження та поради. По кілька разів грають ту чи іншу частину композиції, аж поки виконання не задовольняє лекторку.
"Щоб добре зіграти, з органом треба поговорити, просити допомогти. А іноді й погладити. Він же ж наче живий", –шепоче майстер і сідає слухати органістів на порожню лавку.
Заняття триває ще годину. За цей час зіграти свою програму та поспілкуватись з наставницею встигають п'ятеро органістів.
"Коли мене прийняли на резиденцію, зрозуміла, що всесвіт чує мене. Мріяла пожити у Львові бодай тиждень. А тут мала нагоду відчути себе місцевою органісткою", – розповідає харків'янка 20-річна Дар'я Максимова. Навчається на відділі фортепіано у Національній музичній академію в Києві. Факультативно займається на органі.
В органному залі за три роки зробили те, що не вдавалось за 30 років незалежності більшій частині музичних осередків
З молодою органісткою розмовляємо у скверику біля органного залу. Каже, що закохалась в інструмент, ще дитиною. Слухала аудіозаписи на комп'ютері. Вперше почула, як звучить орган наживо, в 14.
"Послухати інструмент у Успенському соборі в Харкові відвела мама. Я була вражена силою звуку, який проходив крізь мене. Зрозуміла, що не знаю як, але цей інструмент буде в моєму житті.
На резиденцію запросила викладачка Галина Булибенко. Пропозицію прийняла скептично, бо лише рік займаюсь на органі. Була неймовірно щаслива, коли мою кандидатуру погодили. Сподіваюсь, що та тусовка, яка сформувалась тут, переросте у щось велике. Ми прості люди, зі своїми проблемами, без суперздібностей. Хоча, все-таки одна у нас є – віра в те, що ми можемо якісно змінити світ.
Додому везу нові навички, зв'язки і купу нотаток. Вірю, що в моєї справи є потенціал. Неймовірно дратуюсь, коли чую питання: "Ти музикант? А як ти зароблятимеш? Дітям за 1,5 тисячі викладатимеш?" А тут я побачила, як в органному залі за три роки зробили те, що не вдавалось за 30 років незалежності більшій частині музичних осередків. То що ж з такими амбіціями можна зробити за все життя?"
Із ще одним учасником резиденції розмовляємо за 15 хвилин до початку лекції про історію органобудування у Львові та Галичині. Диякон Євангелічно-Лютеранської церкви в Україні в Одесі 26-річний Ігор Рудий грає за церковним органом майже три роки. Родом з Луцька. Закінчив тамтешній Коледж культури та мистецтв імені Ігоря Стравінського за класом акордеону.
"У коледжі мав урок загального фортепіано, як усі студенти-музиканти. Але мій викладач був органістом. Попросив у нього доступ до інструменту, так і навчився. Через деякий час мене запросили грати у лютеранській церкві на фізгармонії. Це подібний до акордеону інструмент, але виглядає як маленький органчик. Ще за два роки покликали в Одесу, там вже був великий орган.
Як диякон бачу в собі служителя органу. Він не просто звучить, а говорить, молиться разом з парафією. Хоч представляю здебільшого духовну музику, та як професіонал маю рости – відвідувати майстер-класи, чути рекомендації. А ще резиденція дає мені можливість відчути, що я не один. Бо ми, органісти – церковні, академічні, концертуючі, – дуже розкидані по світу. Десь у Львові є два органісти, у Києві теж два, в Рівному, Одесі… А тут – усі разом, розуміємо, що таки існуємо, і нас доволі багато.
Моя мета не лише грати під час служби, а й навчати. Органісти ж зазвичай – дорослі чоловіки й жінки, з освітою, дипломами. Думаєте, дітям не хочеться грати? От і займаюсь зі школярами. На резиденцію привіз свою ученицю 14-річну Катерину Адаменко. Якщо органну музику зробити доступнішою, вона стане популярнішою
Анна-Лілія КОКОРА
Стаття вперше опублікована на сайті Gazeta.ua
Comments