Десять запитань до звукорежисера Володимира Пунька
Музика – це мистецтво, яке живе лише тоді, коли звучить. Технології дозволяють нам повернутись у цей момент – достатньо ввімкнути запис на своєму ґаджеті. Записувати класику так, щоб вона була цікавою нам сьогодні – мета Collegium Production, що діє на базі Львівського органного залу.
За 2020 рік, коли карантин спонукав багатьох змістити свою діяльність в онлайн, продакшн Органного залу здійснив десятки записів, і великий внесок у цьому львівського звукорежисера Володимира Пунька.
Володимир Пунько записує симфонічні оркестри та камерні виступи, знає як налаштувати звук для онлайн-трансляції та записати твір із максимально природним звучанням. «Звукорежисура – це спроба еквілібриста пройти по канату: від ідеї до людського серця, балансуючи мистецтвом в одній руці і технікою в іншій», – каже він.
Тож дізнаємося про секрети роботи звукорежисера.
Ми сидимо у його студії, розташованій поблизу Шевченківського гаю. Тут чисто та затишно, повно апаратури, але є й відчуття простору. «Ідея створення студії звукозапису зародилася дуже давно. Я знайшов це місце – хоча вірніше сказати, що воно знайшло мене – 2,5 роки тому. Під час обладнання й акустичної підготовки був і сантехніком, і столяром, майже все робив власними руками», – розповідає звукорежисер.
Володимир Пунько досить рано зацікавився звукорежисерою, але шлях до неї був тривалим. Малим він займався музикою, співав у церковному хорі та займався у радіомоделюванням. Усі ці навички знадобились у майбутній професії.
«Я був "ботаном" – ніколи не рвався на дискотеки, як однолітки, на весіллях любив стояти біля колонок, щоб відчувати, як груди вібрують від гучного звуку, та дивитися, що там музиканти натискають. Наприкінці 8-го класу прабабця допомогла мені купити перший професійний синтезатор, і, бувало, цілими днями я дуже детально вивчав його», – розповідає Володимир.
Далі він навчався у Бучацькому колегіумі ім. Святого Йосафата. Згодом вступив у Львівську Духовну семінарію Святого Духа УГКЦ та Український Католицький Університет.
«У семінарії я доволі серйозно підтягнув свої знання з нотної грамоти, з теорії музики. Все самотужки, бо семінарія – це не про музичну освіту», – говорить він.
Після семінарії було багато можливостей їхати за кордон продовжувати навчання, розповідає Володимир Пунько. «Мої однокурсники поїхали до Риму, хтось до Польщі, Німеччини, Австрії. Мене владика Борис Ґудзяк запрошував до Парижу. А я до Львова поїхав – переїхав із Сихова в центр», – віджартовується він. Вступив у Львівську Національну Музичну Академію на диригентський факультет.
На другому році консерваторського навчання Володимира запросили стати дяком у Гарнізонному храмі апостолів Петра і Павла у Львові. Там з’явився P&P Quintet, де Володимир співає і досі. 24 грудня 2020-го колектив святкував п’ятиріччя концертом у Гарнізонному храмі.
Володимир співає також у складі Collegium Musicum Ensemble в Органному залі.
Але весь цей час мрією Володимира була звукорежисура.
«Ще в семінарії я почав займатися звукорежисурою самостійно. Перший свій комп’ютер і звукову карту я придбав на другому курсі. Сам вчив нотні програми, вивчав, як записується звук», – розповідає про свої перші кроки в професії Володимир.
З початком карантину він налаштовував звук для онлайн-трансляцій служінь із храмів. Потім побачив, що Органний зал запускає онлайн-концерти, і вирішив запропонувати свою допомогу. З того часу регулярно пише звук для Collegium Production. Останні його роботи у 2020 році – цикли концертів «Симфонічні прем’єри» з невідомими творами українських композиторів та «Органні прем'єри» – твори сучасних українських композиторів, написані спеціально для Львівського Органного залу.
«Звукорежисура – царина, яка лежить на межі техніки і мистецтва. Щоб займатися нею, не достатньо мати лише музичну чи лише радіотехнічну освіту, необхідно постійно розвиватися та розширювати свій світогляд: від соціально-гуманітарної та навіть юридичної до природничо-технічної сфер», – говорить Володимир.
Десять запитань звукорежисеру
Щоб дізнатися більше про роботу звукорежисера, ми влаштувати Володимиру Пуньку невеликий квіз. Отже, секрети роботи майстра звуку з перших уст.
Студія звукозапису – не дешевий бізнес?
Стосовно слова «бізнес» я можу вести дискусію. Для мене звукорежисура – це не лише про заробляння грошей, вони не можуть стояти на першому місці. Роботу зі звуком я вважаю мистецтвом.
Студія – це кайф, а вже після цього – гроші.
Очевидно, що вкладення у студію мусять відбиватися, і фінансова мотивація дуже важлива. Але я купую дороге обладнання, аби здійснити круті записи і зробити якісний продукт, у першу чергу, а не лише щоби заробити грошей.
З чого починається робота над записом?
Запис музики починається за багато годин до того, коли приходять музиканти.
Коли мене запрошують щось записати, я думаю, чи погоджуся. Іноді змушений відмовити, наприклад, коли розумію, що тяжко буде працювати з конкретною людиною або конкретним музичним матеріалом. Намагаюся брати лише такі проекти, де можу бути корисний.
Спочатку говорю із замовником – іноді по телефону, іноді під час особистої зустрічі. Ми доходимо консенсусу, як запис має звучати. Я продумую, як розставити мікрофони, яким має бути їхнє положення у просторі відносно виконавця і музичного інструменту, думаю, що мені потрібно для цього, які ефекти потім використаю, і яке звучання потрапить у вуха слухачів.
Що легше – записувати оркестр чи одного піаніста?
Не можна однозначно відповісти. Для запису оркестру розставити мікрофони довше, але шукати класичний звук для симфонічного оркестру буває легше. Все залежить від того, який звук ми хочемо отримати.
Наприклад, симфонічний оркестр може бути в рок-аранжуванні або електронній композиції, тоді все записується дещо по-іншому, ніж при класичному виконанні. Дуже багато залежить від приміщення, де відбувається запис, від настою музикантів, від того, наскільки вони знають матеріал, наскільки вони прониклися музикою, як працює диригент. Іноді звукорежисер стає психологом, допомагає виконавцю впоратися з хвилюванням, знає, коли треба заспокоїти, підбадьорити чи навіть підказати, як і що краще виконати.
Насправді, не існує універсального рецепту, як писати звук. Ми записуємо не лише звуки та музику, ми фіксуємо емоції.
Як записувати звук в різних приміщеннях?
Кожен зал, кожне приміщення звучить по-своєму. Не існує шаблону, постійно треба шукати засоби, якими можна передати звук якнайкраще. Класичну музику варто виконувати в тих приміщеннях, для яких вона була написана – у храмах та концертних залах. Наприклад, симфонічний оркестр не найкраще буде звучати в метро – буде звук, як у трубі. А рок-концерт не пройде добре в храмі – все буде «плисти».
Чи трапляються форс-мажори під час запису?
Треба бути психологічно готовим до форс-мажорів. Наприклад, хтось може ненароком стати підбором на мікрофонний кабель, або зненацька на відповідальному записі концерту вимкнеться електроживлення.
Що робити, коли на записі чути скрип, розмови, кашель із залу?
Звичайно, якщо хтось безпосередньо біля мікрофона розмовляв увесь концерт, то звук бракований, це просто треба переписувати. Якщо ми говоримо про запис класичного концерту, то є два підходи. Перший – віддати звук повністю таким, яким він був, зі всіма кашлями, скрипами. Друга позиція протилежна – коли все якомога більше вичищають. Небезпека в тому, що оркестр може почати звучати зовсім неприродно. Так, нині технології дозволяють робити дива, і я стараюся мінімізувати сторонні звуки, але все ж, шукаю природного звучання, до якого люди звикли. Якщо звучить скрипка Страдіварі, то не доцільно накладати на неї додаткові ефекти. Бо в цьому випадку люди прагнуть почути саме «Страдіварі», саме той твій і саме того виконавця у конкретному концертному залі.
Чи буває, що ви уявляєте собі перед записом один результат, а виходить – зовсім інший?
Буває. І тоді треба або погоджуватися, або переписувати. Буває, що особисто я результатом не задоволений, а клієнт у захваті.
Кажуть, про смаки не сперечаються. Неправда. Навіть дуже сперечаються. Мені здається, що гарний смак – це те, що можна у собі розвивати.
Які стилі вам подобаються більше, з якими ви працюєте. Наприклад, ви би взялися писати рок-концерт, і якщо так, то який?
Взявся би. Замахнувся би, наприклад, на Queen у супроводі симфонічного оркестру. Насправді не маю улюбленої музики, я люблю хороший звук.
Раніше була популярною думка, що лише аналоговий запис є найкращим, а все цифрове не передає багатство звуку. Це правда, чи таке твердження вже не актуальне?
Це частково правда, більше це було правдою років 20 тому.
Треба розуміти, що кожен формат має свої обмеження. Наприклад, якщо ми говоримо про цифровий звук, то різницю між скачаним з інтернету mp3 та нестисненим записом wave почує майже кожен. Але чим вища частота, тим більше різниця сприймається на рівні відчуттів – запис заворожує або ні, а це ще й великою мірою залежить від самої музики та від виконавця.
Аналоговий формат не має дискретного обмеження, проте він більш вибагливий до носіїв та чутливий до радіочастотних, сейсмічних, атмосферних та інших природних впливів. На початку ери цифрового запису багато хто зауважив, що цифровий звук «мертвий». Згадаймо про шарм старих платівок або шум плівки – особливий «колір», який звукорежисери часто перетворюють на перевагу, переганяючи цифрові записи через плівковий магнітофон, або навіть додаючи еміляцію плівки програмно.
За останні 5-10 років ми стали більш вимогливими до якості відео, ми звикли бачити гарну картинку навіть на маленькому екрані смартфона. Це теж стосується і звуку?
Вимоги до якості звуку також ростуть. Якщо записати хорошу картинку і підставити поганий звук – буде когнітивний дисонанс. Проте цікаво, що до якості відео ми переважно менш лояльні, ніж до якості звуку. Можливо, хороший звук – це наступний рівень нашого розвитку.
Фото Діани Коломоєць та надані Володимиром Пуньком
Стаття вперше опублікована на сайті ZAXID.NET
Comments