24 листопада у Львівському органному залі відбудеться подія “Класичний варіант. Віктор Косенко: концерт-розмова”. Українські музиканти молодої генерації віолончеліст Гліб Сасько та піаністка Марія Клименко гратимуть твори Віктора Косенка, одного з найталановитіших і в той же час найзагадковіших українських композиторів ХХ століття. На тлі музики буде розгортатися діалог між радіо- та телеведучою, авторкою, редакторкою і продюсеркою багатьох музичних проєктів Галиною Бабій та музичним менеджером Микитою Москалюком. Про цю ідею, про постать Косенка, яка нині притягує до себе магнітом і виконавців, і слухачів, ми говорили з Галиною Бабій.
Віктор Косенко. Портрет композитора для проєкту ukrainian.live
Блискучий початок
Віктор Косенко народився 23 листопада 1896 року. Тож концерт в Органному залі можна вважати приуроченим до уродин композитора. Проте організатори не ставили собі за мету орієнтуватися лише на красиві дати. Йдеться більше про феномен відкриття наново вже знаних імен в українській музиці у часи війни росії проти України, яку ми ведемо за збереження власної ідентичності.
Постать композитора Віктора Косенка відома й невідома водночас. Його фортепіанні твори виконують учні музичних шкіл та піаністи-віртуози. Проте масштаб таланту Косенка досі залишається маловідомим широкому загалу.
Косенко народився у сімʼї генерал-майора царської армії у Санкт-Петербурзі. Невдовзі родина переїхала до Варшави, де пройшло дитинство та юнацькі роки майбутнього композитора і піаніста. Тут розпочалося і його музичне становлення. Мати Віктора Косенка грала на фортепіано, старші брати гарно співали, сестра також обрала шлях піаністки. За спогадами, в батьківському домі завжди співали українські народні пісні, виконували фортепіанні твори Шопена, Шуберта.
Віктор Косенко зростав справжнім вундеркіндом. У чотири роки, ледь дістаючи до клавіш фортепіано, вже підбирав мелодії на слух. У 12 років написав свій перший твір.
Чим не український Моцарт? Проте Галина Бабій воліє не порівнювати одних геніїв з іншими:
– Я не дуже люблю, коли кажуть "це наш український Моцарт", чи "це наш український Шопен". Є собі Моцарт – величина одна з найбільших, є Шопен. А от довести до високого статусу у світовій музиці постать Віктора Косенка нам ще доведеться.
Фото зі сторінки Галини Бабій у facebook
Уся наша музика радянської доби – а творчість Віктора Косенка припала саме на радянську добу – значною мірою є маргіналізованою. Коли я прийшла працювати на Українське радіо, музичні редактори дозволяли собі фрази на кшталт: “Ну що б таке в концерті поставити поруч з Рахманіновим із наших укрАінскіх (саме так вимовляли), щоб не соромно було?”. Оця прищеплена вторинність була зумовлена або страхом заявити, що наше ніяк не гірше, а в деяких сенсах і набагато цікавіше, або холуйством, мовляв, “так, українське ніщо не може бути добре”. Тому той інтерес, який є у молодих виконавців до творчості наших композиторів, дуже тішить.
Косенко зростав в атмосфері яскравого музичного життя Варшави, де відвідував оперний театр, різноманітні концерти, чув гру видатних піаністів Бузоні, Гофмана, Крейслера та спів Шаляпіна, Собінова, Нежданової, Крушельницької.
Навчався у педагогів Юдицького та професора Варшавської консерваторії Михайловського. Пізніше вступив до Петербурзької консерваторії одразу на два факультети: фортепіанний та композиторський. Писав фортепіанні поеми, прелюдії.
Внутрішня еміграція
Після закінчення консерваторії в 1918 році Косенко переїхав до рідних у Житомир, який на той час був розвинутим культурним центром Волинської губернії. Там він розгорнув велику виконавську, композиторську та педагогічну діяльність.
У Житомирі пройшли найщасливіші роки Косенка. Він одружився з Ангеліною Канеп. Написав чимало фортепіанних творів і романсів, інструментальних п’єс.
У 1929 році Косенко переїхав до Києва, де його запросили на посаду викладача Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка, пізніше реорганізованого у консерваторію. Вів класи спеціального фортепіано, камерного ансамблю, курс аналізу форм на історико-теоретичному та композиторському факультетах. У Києві він спілкується з Лятошинським, Ревуцьким, Паторжинським, Литвиненко-Вольгемут.
Проте ця відданість Батьківщині в умовах радянської імперії, на думку Галини Бабій, і завадила широкій популярності Косенка та вшанування його таланту, на яке він безумовно заслуговував:
– Косенко у радянські часи був ніби відомий і невідомий водночас. Багато його композицій були в таких зелених підручниках, за якими вчилися піаністи в музичній школі. Я сама колись грала його мініатюру “Дощик”. Але у вищій школі значення творчості цього композитора, як і багатьох інших українських композиторів, було, як тепер видається, применшене. У Києві в консерваторії значною мірою вивчали російську музику, у Львові – європейську, а українську, якщо і вивчали, то, будьмо відверті, наголошували на галичанах. А композитори, які потрапили в радянські жорна, були на других ролях, попри свою надзвичайну обдарованість і вірність Україні. Адже згадаємо: Косенко після навчання повернувся в Україну, в доволі провінційний Житомир.
Україна довгий час була задвірками Російської імперії, а потім, так би мовити, “молодшою сестрою” Радянської імперії. І кожен композитор, який не обирав карʼєру в імперії, тим самим підписував собі вирок. Мовляв, ти будеш “укАінскім композитором”. Митці, які лишалися українськими, віддавали собі звітність у тому, що їх і виконувати не будуть, і навіть переслідуватимуть, що сталося з авангардистами і неформалістами 1960-70-х років, такими, як Сильвестров, Грабовський, Іщенко.
Можливо, Косенко не дарма довгий час перебував у Житомирі: все таки, більш провінційне місто менше привертало уваги до постаті такого масштабу як Косенко. Цілком може бути, що він знайшов для себе вихід у такій внутрішній еміграції.
У радянських жорнах
Яким були взаємини Віктора Косенка з радянським режимом? На жаль, ми цього достеменно не знаємо. Біографія композитора, нібито, відома, але багато моментів у ній не висвітлені. Лише деякі уривки зі статей змушують нас здогадуватися, що доля Косенка не була простою.
Взяти хоча б згадку зі статті Тетяни Асадчевої у “Вечірньому Києві” про квартиру-музей Косенка: “Одним із найбільш цінних [експонатів –ред.] є іменна срібна ложка композитора, куплена його батьками під час навчання у Варшавській гімназії — єдиний предмет, що уцілів з батьківського дому композитора…”
Справді, в радянські часи син царського офіцера мусив відмовитися від звʼязків з родиною, щоб банально вижити і не бути зарахованим до “буржуазії” та “ворогів народу”.
Або цей фрагмент з розвідки Тетяни Іваницької на сайті квартири-музею Косенка:
“Твори Косенка набувають все ширшу і ширшу популярність, а в 1935 році — раптово... їх вилучено з продажу та виконавства... , а також звідусіль забрано портрети композитора. …
Пізніше він так скаже своїй дружині: "знаєш Галюшенька, раніше арештують людину, а потім конфіскують її майно, зі мною вийшло інакше і я сам з’явився у розпорядження НКВД”. Там обіцяють розібратися, а вже через декілька днів телефонують з радіоцентру з проханням організувати концерт з квартири Віктора Степановича”.
Після описаних у цьому уривку подій Косенко прожив ще три роки і помер від важкої хвороби 3 жовтня 1938 року.
Перед смертю нагороджений особисто Микитою Хрущовим Орденом червоного прапора, а після смерті вийшла спеціальна постанова уряду надрукувати всі твори Косенка, спорудити памʼятник на могилі, встановити іменну стипендію для найобдарованіших студентів Київської консерваторії і Житомирського музичного училища, присвоїти ім’я Косенка цьому училищу, а згодом і Київській музичній школі №3.
Теж цікавий приклад показного вшанування імені митця, при цьому залишаючи Косенка на довгі роки відомим фактично лише як автор дитячих пʼєс.
– До речі, багато авторів в історії музичної культури, живучи при репресивних режимах, ховалися за дитячий репертуар, і це певним чином рятувало їх від переслідування, – зазначає Галина Бабій.
При цьому феноменально, як тоді народжувалася така музика, котру сьогодні з захопленням слухають в Європі та Америці. Творчість Косенка вписується в європейський контекст, вона цікава європейцям, і в той же час, зберігає свою українську ментальність, свою кордоцентричність, притаманну українській музиці, як зазначила львівська скрипалька Лідія Футорська.
– Для мене це ще один доказ того, що українська музична культура існувала в тих чи інших проявах завжди, і завжди мала дуже талановитих представників, – наголошує Галина Бабій. – Навіть у радянський час, коли рамки тиснули на будь-якого неординарного митця, українські таланти знаходили ніші, де можна було себе реалізувати.
Іноді позиція – змиритися і не протиставляти себе режиму – рятувала митців. Багато хто згорів у боротьбі. Це було їхнє право, і це право кожної людини, яка є вільною за своєю суттю, яка не визнає жодного тоталітаризму. Але були і ті, хто залишалися. А музика писалася, нехай в шухляду, але десь пізніше видавалася, записувалася, звучала. І це все залишалося нам. Нам тільки треба це оцінити, за це подякувати і це виконувати.
Тепер всі кажуть, що нам треба скасовувати виконання російської музики в світі. Не просто скасовувати, а й дуже потужно пропонувати своє! Популяризувати, виконувати, розуміти суть цієї музики і забути таке формулювання “уркАінская музика”. Це наша, українська музика.
Шлях до “правнуків”
Галина Бабій зазначає, що існує лише одна монографія про Віктора Косенка з серії “Творчі портрети українських композиторів”, яка виходила свого часу у видавництві “Музична Україна”. Її автор – Роман Стецюк, музикознавець і колишній головний редактор музичних програм Українського радіо.
– В цій невеличкій книжечці є список творів Віктора Косенка з приміткою, що майже всі твори ввійшли до видання “Косенко. Зібрання творів в 10 томах”, яке було надруковано в “Музичній Україні” в 1970-1973 роках. Там поіменно вказані твори, рік написання і зазначається, чи видавався твір. Якщо видавався, то в якому році, чи залишився в рукописі. Памʼятаючи Романа Михайловича Стецюка, я знаю, що це була людина надзвичайно ретельна, він надавав велике значення деталям в роботі. Це був мій перший головний редактор, – говорить ведуча. – Я на радіо працюю з 1987 року. Роман Михайлович ризикнув мене, вчорашню студентку, взяти на роботу на Українське радіо.
Подію в в Органному залі я хочу присвятити пам’яті Романа Стецюка, але, водночас, – це промоція українських молодих виконавців.
Тут пасує сказати про виконавців концерту-розмови про Віктора Косенка. Ними стали молоді українські музиканти нової генерації – Гліб Сасько та Марія Клименко.
Афіша
Гліб Сасько народився 2003 року в сім’ї музикантів. Закінчив Київську середню спеціалізовану музичну школу-інтернат імені Миколи Лисенка. В 2020 вступив до Національної музичної академії України. Гліб є лауреатом національних та міжнародних конкурсів, серед яких Міжнародний конкурс камерних ансамблів імені Повзуна (I премія, 2018) та Newport Virtuosi 2020 International Online Music Competition (II премія, 2021).
Багато виступає в концертних залах Києва та інших міст України як соліст та ансамбліст. У складі струнного квартету та фортепіанного тріо концертує в Україні та за кордоном.
Як соліст виступав у супроводі Академічного Симфонічного оркестру Національної філармонії України, Симфонічного оркестру Національного радіо, Національного ансамблю солістів "Київська Камерата", Національного камерного ансамблю "Київські солісти".
Грав разом с Джошуа Беллом, Дайшином Кашимото, Готьє Капюсоном, Аві Авіталєм, Анною-Луїзою Крамб, Віві Васильєвою, Валерієм Соколовим, Олексієм Шадріним.
Брав участь у майстер-класах VERE MUSIC ACADEMY, де займався з Олексієм Шадріним, Денисом Севериним та Артемом Полуденним.
Марія Клименко – піаністка, навчається у Національній музичній академії України, у класі професорки Тетяни Рощиної.
Лауреатка численних міжнародних конкурсів, у тому числі Київського міжнародного фортепіанного конкурсу (2018); Міжнародного конкурсу піаністів Володимира Крайнєва (2018, 2012); Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (2013).
Піаністка виступала із сольними концертами та у супроводі симфонічного оркестру в Україні – на сценах Києва, Запоріжжя, Одеси, Миколаєва, Чернігова, а також за кордоном.
Активно концертує із камерними програмами у складі студентських колективів та у партнерстві з відомими українськими музикантами.
Брала участь у міжнародному фестивалі Music in the Alps (Австрія, 2022).
Активна учасниця майстер-класів Олексія Гринюка, Мілани Чернявської, Романа Лопатинського, Антонія Баришевського, які відбувалися в рамках VERE MUSIC ACADEMY.
– Гліб Сасько і Марія Клименко брали участь у національному проєкті Українського радіо “Я віртуоз”, – каже Галина Бабій. – Його суть у тому, щоб надати можливість представити свою творчість у теле- і радіопросторі юним виконавцям академічної музики, які стали лауреатами міжнародних конкурсів. Обдаровані діти солюють у концерті з симфонічним оркестром Українського радіо у Будинку звукозапису. Концерт знімає телеканал “Культура”, трансляція відбувається у прямому ефірі радіо “Культура”, також здійснюється аудіозапис для фонду радіо.
Власне, у Микити Москалюка, який є автором проєкту “Класичний варіант. Віктор Косенко”, виникла ідея запросити саме цих музикантів для виконання творів композитора у Львівському органному залі.
Тепер виходить на сцену молоде покоління музикантів, які не знали Радянського Союзу з його жорсткими рамками соцреалізму. Вони відкривають для себе українську музику тієї доби, шукають ноти творів Барвінського, Дремлюги, Домінчена, Колодуба, Штогаренка. І всі, як один кажуть: “Це ж прекрасна музика! Якщо відкинути ідеологічно-комуністичну назву, то це – прекрасна музика”.
Тепер ми розуміємо трагедію “укрАінских радянських композиторів”. Розуміючи, що таке сучасна музика, маючи європейську освіту, як Косенко, знаючи якими техніками можна володіти і як писати сучасну музику, вони змушені були або писати в стіл, або писати загальноприйняте, прикриваючись гаслами доби, аби не бути репресованими і не випадати з рамок соцреалізму.
Тому, мені видається, що нехай пізно, нехай давно по смерті Косенка, але заслужена шана до нього приходить у його “правнуках”, у тому юному поколінні, яке так активно виконує його музику. Для мене феномен Косенка полягає в тому, що він випередив свій час і зараз повертається до нас зі своїм надзвичайно цікавим музичним пластом.
Текст: Діана Коломоєць
Фото: джерело vechirniy.kyiv.ua/ фото з Музею Віктора Косенка
Comments