В інтервʼю зі сучасним композитором Віктором Камінським говорили про два типи композиторів, про Івасюка та Флиса, а також, про премʼєру його Симфонії №2, яка була забута на 40 років, але в цю неділю, 7 квітня, звучатиме у виконанні Луганського філармонійного оркестру і хору “Гомін” в Органному залі.
Фото зі сторінки Віктора Камінського у Facebook
– Пане Вікторе, з чого почався ваш творчий шлях як музиканта?
– Важко сказати. Мабуть, від самого дитинства. В мене тато був музикантом. І, власне, музика вдома оточувала мене від самого народження. У мене з дитинства був абсолютний слух. Я як зараз пригадую: мені 3-4-5 років було, коли хтось приходив до тата в гості, то він завжди проводив експеримент. Я мав відвернутися, а колеги його грали різні ноти на фортепіано. Я мусив назвати, які це ноти.
Коли я вже десь був у старших класах школи, мене цікавила кібернетика, математика. Я навіть не знав, чи я піду по музиці, чи ні. Якраз в Київському університеті відкрили новий факультет кібернетики. Думав вступати туди. Але музика перемогла.
Хоча захоплення математикою, фізикою все-таки лишило певний слід. І пізніше я перший не лише в Україні, а на теренах колишнього Союзу написав підручник “Електронна і комп'ютерна музика”.
До речі, цей курс я заснував ще в 1990-х роках в нашій консерваторії. І зараз цей курс веде мій випускник, що виконує обов'язки завкафедри композиції, Остап Мануляк.
– Те, що ви написали цей посібник у 2001 році, коли переважно більшість українців навіть комп'ютерів не мала вдома, вражає.
Але розкажіть найперше про своє навчання в консерваторії. Ви навчалися в класі Володимира Флиса.
– Так, і це, мабуть, було найкраще, що сталося в моєму навчанні. В нього на той час ніхто не навчався по композиції. Я перший його випускник. Він досить пізно почав працювати в консерваторії.
Добре, що Зенон Дашак, який був ректором на той час, його взяв, бо я не знаю більше прикладів, коли людей, які відсиділи в таборах, на засланні, потім брали в університет чи інші навчальні заклади. (Володимира Флиса 1947 року ще як студента третього курсу радянська влада заарештувала та засудила на 25 років позбавлення волі за статтею “Зрада Батьківщини та контрреволюційна діяльність”. Провівши шість років у виправному таборі в Караганді (Казахстан), Флис був звільнений за станом здоровʼя. Він повернувся до Львова, закінчив консерваторію з відзнакою і почав викладацьку діяльність. – ред.).
Володимир Флис – це людина енциклопедичних знань. Він починав навчатися в Берлінській консерваторії, вступний іспит з гармонії в нього приймав Ріхард Штраус. Флис – людина, яка знала дуже багато. Моє зацікавлення сучасними композиторськими техніками, сонористикою – це все йшло від викладача. Він дав вам найперше – різноманіття поглядів. Він дав свободу вибору.
Викладачі з композиції поділяються на дві категорії. Ті, які вимагають від студента, щоб він робив так, як вони хочуть, як вони бачать, як вони б самі зробили. І другі, які говорять, що може бути так, може бути і так, а може бути інакше. А твоя справа – вибрати з того або щось навіть інше запропонувати.
Фото зі сторінки Віктора Камінського у Facebook
– Цікаво прослідкувати трансформацію ваших захоплень різними композиторськими стилями, жанрами.
– Просто в певний період мене цікавило те чи інше. Наприклад, коли я був, мабуть, у вашому віці, мене цікавила додекафонія. Мій другий квартет (я його не дописав) був чисто в додекафонній техніці. Очевидно, це свідчить про те, що я вже відійшов від чистої технології, мене більше цікавили ідеї, драматургія, оригінальність висловлення, а не чиста композиторська техніка.
Елементи додекафонії я використовував, наприклад, в Кончерто Ґроссо для двох скрипок, двох флейт, струнного оркестру, клавесина й органа. До речі, світова прем'єра цього твору відбулася в Органному залі.
– Як ви творите, як приходять до вас мелодії, як ви працюєте над композиціями? Що надихає?
– Важко назвати щось конкретне. Кожен твір – це якийсь інший варіант праці. Наприклад, Фортепіанний концерт, який виконувала вперше Етелла Чуприк, має таку історію. Якось ми сиділи, розмовляли з Етеллою, і вона каже, що хотіла би заграти концерт, який би я для неї написав. Пройшов деякий час, і в мене влітку 1995 року з'явилася ідея. Цей концерт я написав фактично за 2-3 тижні. І нещодавно були віднайдені плівки того першого запису цього концерту у виконанні Етелли Чуприк.
– Як часто вам доводиться працювати на замовлення, коли якийсь виконавець просить вас написати музику, чи інституція – як у випадку з Львівським органним залом?
– Якщо це музика до театру, бо я в 1990-х роках багато працював в театрі, і писав кіномузику, там все чітко обумовлено: скільки має бути хвилин чи скільки секунд музики того чи іншого характеру. Далі, коли режисер уже слухає і дивиться, він може запропонувати щось своє. Це все проговорюється.
Коли пишу на замовлення виконавців, то намагаюся врахувати технічні можливості того музиканта.
– Хочу з вами поговорити більше про Симфонію №2. Ви її писали у 1983-86-му роках.
– Музикознавці завжди краще знають, що композитор зробив. Я так знаю, що це було початок 80-х років, десь другий, третій рік. Вона написана на слова Богдана Стельмаха.
Фото Людмили Бурди
– Чи спочатку були слова, на які ви писали музику, чи навпаки?
– Так, були тексти. Богдан просто дав матеріал поеми. (Вона першочерговво називалася “Ріка дружби” і головним героєм її був могутній Дніпро. Потужний текст симфонії маніфестує соборність України та єдність українців у боротьбі за вільну й сильну державу. Символи Дніпра, провідників нації Богдана Хмельницького та Тараса Шевченка гуртують та надихають покоління, яке сьогодні в черговий раз доводить свою незламність та незалежність – ред.)
Але в той час, як бачите, симфонія не могла бути виконанна, по-перше, по змісту, а по-друге, творчість Богдана Стельмаха в 80-х роках фактично була заборонена. А в 90-ті роки були фінансові проблеми, адже потрібен був великий виконавський склад – хор, солісти, симфонічний оркестр– було не до того. Так той твір і лежав в рукописі.
І я дуже радий і дякую керівництву Органного залу – Івану Остаповичу, Тарасу Демку – за те, що вони зацікавилися цим твором. Бо, чесно кажучи, я за нього вже трохи забув.
– Це доволі рідкісно, що симфонія має віршований текст.
– Є такі приклади, небагато, але є, в закордонній музиці. В українській я б хіба що називав Євгена Станковича Третю симфонію “Я стверджую”. На мене вона справила велике враження наприкінці 1970-х. Мені захотілося зробити щось подібне. І це надихнуло мене написати свою Симфонію.
У той час я почав захоплюватися піснями, можливо, під впливом Володі Івасюка, після його смерті. Ми з ним дуже колегували, коли навчалися разом. Тоді я з Богданом Стельмахом почав писати перші пісні. Запропонував написати йому щось такого фундаментального, щоб можна було написати симфонію. Практично це була моя ідея. Але тема Дніпра — це його.
Днями ми з Богданом працювали над текстом, адже пройшло чимало часу. Тоді Україна була колонією Росії. Так, це був кінець 1980-х років, перебудова, ми боролися, відчувалося, що ще трохи – і незалежність, але не було того вільного простору, митці не могли ще вільно висловлюватися.
Тепер Україна – незалежна держава. Для виконання на сцені необхідно було актуалізувати твір. З десяток-півтора десятка слів треба було поміняти. Ми також придумали нову назву цієї Симфонії. Раніше вона називалася “Ріка дружби”. Це має погані асоціації з радянською “дружбою народів”. Богдан запропонував “Славень Славуті”. А я кажу: “Славута є місто. Треба – “Славутичу”. Так і вийшло врешті: “Славень Дніпру-Славутичу”.
– 7 квітня, окрім світової прем'єри Симфонії №2, відбудеться також запис цього твору для фондів Радіо Культура. Його можна буде почути в ефірі, а також він з'явиться в додатку Ukrainian Live Classic. Це додаток з українською класикою, який можна слухати по всьому світі.
– Так, це дуже цікавий і оригінальний, і єдиний такого типу в Україні і в світі проєкт про українську музику.
Афіша концерту
– Хочу поговорити з вами про вашу співпрацю з Богданом Стельмахом і взагалі про цю синергію поезії та музики, бо ви автор багатьох пісень. У вас багато творів також на слова Шевченка й інших класиків. Що у вас надихає? Наскільки складно композитору співпрацювати з поетами та писати на поетичні тексти?
– З Богданом Стельмахом було завжди дуже легко працювати. Він міг запропонувати текст і навпаки – я міг запропонувати йому мелодію, а він – написати текст. Наприклад, пісня “Три останні дні”: спочатку була мелодія, а на неї Богдан написав текст. До речі, її 14 квітня буде виконувати на фестивалі “Галицький Шлягер” молода співачка Анастасія Чубінська.
Власне, після смерті Володі Івасюка я на декілька текстів написав музику, наприклад, популярна пісня “Калина, калина”, яку Оксана Білозір співала, – це одна із перших моїх популярних пісень.
– Також варто зазначити, що сьогодні ми відкриваємо багато творів українських композиторів, які були забуті, не виконувалися з різних причин, намагаємося зараз оживити їх, виконати, здійснити якісний запис. І я думаю, що ось ця тенденція має зберігатися. Що ви думаєте з приводу таких ініціатив і з того, що ми повертаємо забуту спадщину?
– Це дуже добре і це потрібно, тому що українську музику на Заході майже не знають: не було добрих виконань, не було добрих записів. І до останнього часу навіть українські виконавці, виступаючи на Заході, майже не включали музику українських композиторів в програму.
Я пригадую, яке враження справила на слухачів у Ляйпціґу шість років тому музика Миколи Лисенка. Тоді ж наша скрипалька Соломія Сорока записувала компакт-диск зі скрипковими творами Лисенка. Вона вирішила додати туди кілька сучасних творів і запропонувала написати мені твір для скрипки. Так я зробив “Весняний калейдоскоп”, в якому використав десять вокальних творів Миколи Лисенка, пов'язаних із тематикою весни, зробив переклад цих романсів для скрипки і фортепіано. До речі, цей компакт-диск записаний і виданий в Лондоні, а ноти цього циклу видані в Америці минулого року. В Україні його, на жаль, чомусь майже не грають.
Фото Людмили Бурди
– Але чи спостерігаєте Ви цю тенденцію, що починаючи з початку російсько-української війни, а особливо після початку повномасштабного вторгнення, світ більше відкривається до України і більше цікавиться українською музикою, українською культурою, виконуються твори українських композиторів?
– Так, значно зросла кількість виконань. Зрештою, тепер усі українські музиканти, коли їдуть на Захід, поряд з закордонними композиторами виконують музику українських композиторів. І це для слухача там є великим відкриттям. Там фактично до останнього часу не знали ані Лятошинського, ані Скорика, ані Сільвестрова та інших. Зараз їх вже включають у концертні програми.
– Як Ви бачите місію сучасних українських композиторів? У чому полягає головна мета українського композитора?
– Працювати, писати музику, і щоб ця музика звучала. Кожен композитор – це індивідуальність. Немає двох подібних, і не може бути. У мистецтві не може бути так, як в спорті: хтось кращий, бо біжить швидше чи стрибає вище. В мистецтві кожен твір є оригінальний, і його не варто порівнювати з іншими.
Зараз в Європі почали слухати українську музику, розуміти її та бачити, що, наприклад, музика Вербицького до його вистав є не гірша, ніж музика Штрауса, який писав у той самий час.
– Як ви виховуєте молодих композиторів? Які настанови їм даєте? Про що мрієте, коли плекаєте це молоде покоління?
– Повернемось до тієї фрази, яку казав: бувають композитори-викладачі двох типів. Перший, який каже: “роби так, як я”. А другий дає свободу творчості, свободу вибору.
І це дуже добре. Я також по такому принципу працюю, тому що я за свій вік бачив багатьох викладачів і багатьох студентів, випускників класу композиції. І, як правило, той студент, який навчається по композиції в другого типу викладача, завжди буде творити після завершення навчання. Ті композитори, які навчаються в дуже вимогливого та авторитарного викладача, як правило, після завершення навчання майже не працюють, не можуть самі писати музику, бо самі не можуть робити вибір. Для них потрібна зовнішня якась сторона, зовнішній погляд на те, що є краще, а що є гірше, і що в цьому випадку потрібно вибрати.
– А що б ви порадили молодим митцям, які тільки планують пов'язувати свій професійний шлях із музикою і з композицією?
– У першу чергу – освоювати різні композиторські техніки, слухати багато музики.
І в результаті завжди талановитий студент, талановитий митець вибере те, що йому ближче і що він хоче розвивати далі.
– Дуже Вам дякую і до зустрічі на концерті.
Спілкувалася Діана Коломоєць.
Comments