У суботу, 29 січня, у Львівсьому органному залі відбудеться прем’єра Органної сонати Олександра Щетинського, написаного минулого року.
27 та 29 січня Львівський органний зал презентує проект «Нова музика», в рамках якого відбудеться прем’єри творів сучасних українських композиторів: Олександра Щетинського, Сергія Вілки, Марії Олійник та Анастасії Сисенко у виконанні львівських органісток Світлани Позднишевої та Надії Величко. Кожен з композиторів написав по одному твору для органа соло спеціально на замовлення Органного залу.
У суботу, 29 січня, у Львівсьому органному залі відбудеться прем’єра Органної сонати Олександра Щетинського, написаного минулого року.
Олександр Щетинський – український композитор, лауреат міжнародних композиторських конкурсів в Австрії, Швейцарії, Польщі, Франції і Люксембурґу. У творчому доробку митця понад 100 композицій різноманітних жанрів та виконавських складів – опери, симфонічні твори, концерти, камерні та сольні композиції, музики до кінофільмів. Їх виконують в більшості європейських країн та Північної Америки всесвітньо відомі колективи.
Ми поспілкувалися з паном Олександром про його твір напередодні прем’єри, співпрацю композитора та виконавця, про українську органну культуру, а також про вітчизняну музику, яка відкрита до нового і зберігає свою ориґінальність.
Розкажіть, який твір ви написали для проекту «Нова музика» на замовлення Львівського органного залу.
Назва вийшла дуже традиційна: Соната для органа. Мені здається, коли сучасний композитор так називає твір, він неодмінно співвідносить його з величезною кількістю сонат, написаних впродовж попередніх століть. Це поле для різноманітних алюзій і для творчого діалогу з попередниками. Я деякою мірою апелював до барокових прототипів. Проте, за звуковими образами, за музичною мовою це сучасний твір – гостро дисонантний, непростий для слухання.
Три частини Сонати не мають жодного стосунку до традиційних сонатних форм. Перша частина «Речитативи» презентує доволі аґресивне «неприємне»промовляння – послідовність гучних шорстких фраз і різких акордів.
Друга частина «Ляменто» геть інша – неперервний плин трьох м’яких мелодичних ліній, що спускаються з найвищого реґістру до найнижчого. Третя частина – «Токата» – відновлює гучну динаміку, але звучання Токати неаґресивне, сповнене життєвої енергії, що веде до екстатичної кульмінації в кінці частини.
Чому саме присвячено твір? Яку головну ідею ви в нього вкладали?
У творі є наскрізна змістовна лінія, що, власне, й відрізняє сонату в сучасному розумінні від сюїти або простої низки контрастних п’єс. Це ніби «подорож» від конфліктности, невлаштованости й суєти першої частини крізь внутрішнє трагедійне переживання другої до радісного піднесення і переборення конфлікту у фіналі. Це перехід від суцільної розірваности першої частини, де всі фрази не закінчуються, а перериваються «на півслові», до більш цілісних і протяглих побудов у другій і третій частинах.
Чи знаєте ви, хто буде виконувати ваш твір? Чи є у вас якісь побажання до виконавця?
Я передав ноти відомій львівській органістці Надії Величко. Саме вона гратиме прем'єру Сонати в Львівському органному залі 29 січня. Ми дуже тісно з нею працювали. Роль виконавця при підготовці органного твору дуже значна, оскільки саме виконавець розподіляє реґістри, тобто адаптує твір до можливостей конкретного інструмента. Органіст у певному сенсі стає співавтором твору, особливо нового.
Ви протягом багатьох років пишете музику для органа. Розкажіть, які думки, композиторські ідеї дозволяє вам передати цей інструмент? У чому краса і складність написання творів для органа?
Все-таки, я небагато писав для органа: окрім Сонати, є ще один сольний твір і декілька п’єс для органа з іншими інструментами або вокалом. Саме звучання органа спонукає думати, з одного боку, про бароко – добу найвищого розквіту органного мистецтва, а з іншого – про сучасну модерну й аванґардну музику, коли з'явилися твори у новій стилістиці. Кожний музичний інструмент – це особливий світ, де є неповторність звучання і техніки гри, але так само є й обмеження – свої правила поведінки, обумовлені природою інструмента. Коли я пишу музику, то одразу уявляю її у звучанні певного інструмента або голоса, виходячи з їхніх можливостей і характеристик звучання. Якщо писати для іншого інструмента, це буде інша музика.
Українська органна традиція, мабуть, одна з найцікавіших у Європі, адже має свої особливості: вплив двох світів — Сходу та Заходу, тяжіння до світського виконання, а в останні роки — відкритість до нового та експериментів. Що ви можете сказати про українську органну музику?
Переплетення різних культур – ознака нашого часу, а українській музиці це було притаманне віддавна, оскільки Україна існувала на перехресті Заходу, Сходу, Півдня та Півночі. Відкритість до різноманітних впливів при збереженні своєї ориґінальности – наша питома риса.
Це все стосується й органної музики. Вона почала інтенсивно розвиватися в Україні лише декілька десятиріч тому завдяки органістам, що заохочували композиторів писати для них, а також після облаштування органних залів і побудови нових інструментів. Перспектива органного мистецтва у нас буде залежати від активности органних осередків. Чим більше в них з'явиться різноманітних, змістовно насичених і якісних проектів, програм, гастролей, майстеркласів тощо, тим більше шансів для розвитку нашої органної школи.
Проблеми української органної музики ті самі, що й в інших музичних царинах. Хоч як це іноді важко, митець має злетіти над буденністю, відсунути, наскільки це можливо, щоденні турботи, пробудити свою фантазію, вдосконалити професіоналізм, і врешті знайти свій голос, передати людям своє бачення світу.
Як ви ставитеся до проекту «Нова музика», покликаним давати можливість сучасній українській музиці звучати та знаходити слухача?
Дуже добре ставлюся. Це вкрай важливо і, поза сумнівом, принесе позитивні результати – збагатить наше мистецтво.
Спілкувалася Діана Коломоєць.
Інтерв'ю вперше опубліковане на сайті ZAXID.NET
Comments