Йоганн Філіп Кірнбергер – ім’я, яке промовляє хіба до вузьких фахівців. А насправді йому слід зайняти належне місце в історії музичної культури України і міста Львова зокрема.Кірнбергер працював у Львові, а саме в 1743 та 1747−1748 роках був капельмейстером бенедиктинського монастиря. Загалом німецький композитор трохи поїздив Україною, працюючи при дворах польської шляхти в Рівному, Підгірцях та інших містечках.
26 вересня у Львівському органному залі відбудеться концерт «Учень Баха, що жив у Львові», у якому органістка Ольга Стрілецька виконає твори Йоганна Кірнбергера. Музикознавиця та дослідниця Роксоляна Гавалюк розповідає про життя й творчість Йоганна Кірнбергера і його звʼязок з Україною.
Як і його вчитель, Йоганн Себастьян Бах, Кірнбергер походив із Тюрінгії, був хрещений в одному з її найдавніших міст Заальфельді 24 квітня 1721 року. Початкову музичну освіту (навички гри на скрипці й клавесині) отримав удома.
Він відвідував латинську школу в Кобурзі, де, обдарований надзвичайно сильною пам’яттю, незабаром виділився серед однокласників. «Переглянувши катехизис, збірник гімнів чи Біблію, у 12 років я міг продекламувати всі Псалми, особливо багато біблійних висловів Старого та Нового Заповіту і навіть усі Євангелія напам’ять, як із книги», – писав він у спогадах. Однак хлопець не присвятив себе науці й зосередився виключно на музиці.
Сам він казав, що його здатність до швидкого навчання мала той зворотний бік, що все так само швидко зникало з пам’яті. «Після того, як я повністю присвятив себе музиці, ноти витіснили все, чого я навчився в школах, і вчені люди легко могли запідозрити мене в тому, що я ніколи за все життя не володів граматикою».
Ненадовго повернувшись до рідного міста, до 1738 року юнак опановував мистецтво гри на органі під керівництвом Йоганна Петера Келльнера в Графенроді, який був талановитим органістом. У тому ж році переїхав до Зондерсгаузена, де знову брав уроки гри на скрипці у придворного музиканта на ім’я Майль, навчався, слухаючи тамтешній придворний оркестр, але особливо прагнув потрапити в науку до придворного органіста Генріха Ніколауса Гербера, під його керівництвом удосконалювався як скрипаль і органіст.
Гербер був учнем Йоганна Себастьяна Баха і Келльнер також захоплювався цим великим майстром. Тому в 1739-му Кірнбергер зважився поїхати до Лейпцига, щоби протягом двох років вивчати композицію і виконавську майстерність у Йоганна Себастьяна Баха. Він був там із невеликими перервами у 1739–1741 роках (його альбом з побажаннями містить записи із Зондерсгаузена в 1740 році й Лейпцига у 1741-му). Цей час визначив напрям його мистецьких пошуків.
Як свідчать записи зі щоденника музиканта, у червні 1741-го він опинився в Дрездені, при дворі короля польського і курфюрста саксонського. Дослідники припускають, що перебування музиканта в цьому місті (йому ледь виповнилося двадцять і він шукав роботи) мало відіграти ключову роль у його рішенні виїхати до Речі Посполитої (монархічної конфедерації Польського королівства і Великого князівства Литовського і Руського), до складу якої тоді входили українські землі.
Кірнбергер відіграв значну роль в інтелектуальному та культурному обміні між Німеччиною та Річчю Посполитою у середині XVIII століття. Проте роки життя й творчості музиканта, проведені в Україні, досі досліджені дуже мало. Відомо, що в червні 1741-го він покинув Німеччину і дістався до Речі Посполитої, швидше за все, восени. Тут (переважно на теренах Галичини й Волині) упродовж наступного десятиліття працював при дворах шляхтичів Понінських, Жевуських і Любомирських.
У 1741-му він був на службі при дворі графа Йозефа Понінського, старости Пйотркува Трибунальського у Ченстохові як гарпсихордист. Наступних два роки (1742–1744) пов’язані зі Львовом. У нашому місті музикант працював капельмейстером монастиря сестер бенедиктинок і викладачем у школі шляхетних дівчат при ньому. Щоденники Йоганна Філіпа Кірнбергера 1743 року фіксують імена чотирьох музикантів, із якими він тоді налагодив співпрацю у Львові: Л. Бєцький, Садовський, Леон Цецилович і Йоганн Георг Маллабар, про котрих сьогодні докладніше нічого не відомо.
Ймовірно від грудня 1744-го до 1745 року Кірнбергер переїхав і вступив на службу до намісника коронного князя Станіслава Любомирського у Рівному на Волині. Цього Любомирського (згодом воєводу київського) інколи плутали в музикознавчій літературі з його двоюрідним братом генералом Александром Якубом Любомирським, покровителем знаменитого флейтиста Йоганна Йоахима Кванца, чию подорож на навчання до Італії фінансував генерал.
Отож не виключено, що саме за рекомендацією Александра Якуба Любомирського Кірнбергер опинився в Рівному. Це були чи не найбільші поміщицькі володіння у Речі Посполитій того часу. Покровителем Кірнбергера став неймовірно багатий магнат і пристрасний музичний аматор.
У Рівному в усьому, що стосується мистецтва, не шкодували коштів. Існував оркестр, до складу якого входив скрипаль Антоній Козловський (Kossolowski), пізніше – учасник оркестру Яна Клеменса Браницького в Бялостоці та музикант Варшавської Польської Капели короля Августа III.
За рік митець переїхав із Рівного до замку подільського воєводи графа Вацлава Пьотра Жевуського в Підгірцях, де працював клавесиністом у 1745–1747 роках. Це також не було випадковістю.
Жевуський – аристократ, поет і драматург, відомий любов’ю до музики. У Підгорецькому замку він утримував приватний оперний театр зі значним інструментальним ансамблем, який подорожував разом із володарем через його маєтки аж до турецького кордону. Окрім капели європейського типу при дворі в Підгірцях він утримував модну серед європейської шляхти того часу «турецьку музику», особливості інтонування якої Кірнбергер описав у щоденниках.
Магнат грав на поперечній флейті, також мав чималу бібліотеку музичних рукописів, яка містила величезний репертуар флейтових концертів XVIII століття (близько 600 одиниць переважно інструментальних творів для флейти або скрипки здебільшого німецьких композиторів, які працювали в Дрездені та Берліні). Поряд із багатою добіркою струнних інструментів, опис замкової нерухомості включає колекцію із 20-ти найсучасніших для того періоду флейт разом із понад 100 змінними частинами, створених найславетнішими майстрами Карлом Паланкою, П’єром-Габрієлем Буффарденом, Полем Вілларом, Томасом Лотом, Доменіко Перозою та іншими.
«На жаль, ми не знаємо імен підгірських флейтистів, але, враховуючи, що там звучали твори Кванца та Кірнбергера, а також що в ансамблі використовувалися інструменти, виготовлені Жаном-Жозефом Буффарденом – батьком П’єра-Габрієля, видається цілком правдоподібним припущення, що там були висококваліфіковані флейтисти, відомі у всій Європі», – зазначає дослідниця колекції флейтових творів з Підгорецького замку.
У 1747 році Кірнбергер покинув Підгірці й повернувся на посаду органіста в бенедиктинський жіночий монастир у Львові (червень 1747 – квітень 1748 років). У його щоденниках згадуються музиканти, котрих він тоді зустрів у Львові, як-от капельмейстер оркестру єзуїтського колегіуму Ян Пьотр Габерман і Франц Дюссек (Душек), який раніше працював в ансамблі князя Ієроніма Флоріана Радзивілла в Несвіжі у Литві.
Протягом 1748–1751 років він знову обіймав посаду музичного керівника і капельмейстера в монастирі бенедиктинок у Львові. В останній рік перебування у нашому місті написав Кантату «Сіон плаче зі страхом і болем» («Zion klagt mit Angst und Schmerzen») для хору, струнних, гобоїв і, можливо, флейти colla parte.
За основу четвертої частини твору композитор узяв текст Псалма № 137 «На ріках Вавилонських» («An den Flusse Babylons»), який він раніше поклав на музику для чотирьох голосів, струнних інструментів і basso continuo. Опус був опублікований у 1773 році в данцизькому (гданському) виданні творів композитора «Oden mit Melodien».
Текст цього псалма переклав німецькою видатний філософ Мойсей Мендельсон (1729–1786) – дідусь композитора Фелікса Мендельсона. Цікаво, що головний учитель і друг Мойсея Мендельсона Ізраель бен Мойсей Га-Леві із Замостя Лефін був родом із Бібрки Львівської області, а своїм останнім місцем проживання обрав Броди, де й помер у квітні 1772-го. У 1751 році Кірнбергер повернувся до Німеччини (щоденник фіксує травнем його перебування в Кобурзі, а в жовтні того ж року він проживав у Готі), ненадовго залишився в Дрездені.
Коли музикант оселився у Берліні 1751-го, бажання поділитися поглядами на стан музики в Польщі зробило його чи не найважливішим джерелом інформації на цю тему для всієї європейської музичної спільноти. Він також був одним із головних прихильників так званого польського музичного стилю, приділяв багато часу збиранню польських національних танців, які вклав у трактат «Die Charaktere der Taenze».
Вільгельм Фрідріх Марпург та інші теоретики пізніше включили багато зібраної ним інформації до своїх праць. Контакти з Польщею імовірно тривали й після повернення Кірнбергера до Німеччини, оскільки саме за його рекомендацією Йоганн Абрагам Петер Шульц став приватним учителем музики княгині Йоанни Сапеги (уродженої Сулковської, дружини смоленського воєводи) у 1768–1773 роках.
У 1754 році Кірнбергер працює скрипалем в оркестрі Фрідріха Великого (Фрідріха II Прусського) в Берліні та Потсдамі. Подальше вивчення композиції у Карла Генріха Грауна та тісніший контакт із учнями й синами Йоганна Себастьяна Баха Карлом Філіпом Емануелем та Йоганном Крістіаном, а також музичними теоретиками Йоганном Фрідріхом Агріколою і Крістофом Нігельманом, які сформували центр культивування Йоганна Себастьяна Баха в Берліні, справили сильний вплив на його творчість.
Через три роки з дозволу короля він перейшов до капели принца Генріха Прусського в Райнсберзі. Але там протримався недовго, оскільки незабаром, у 1758-му принцеса Амалія зробила його своїм придворним музикантом і радником (цю посаду він зберіг до кінця життя). Абсолютна більшість його творів і теоретичних праць надруковані саме в той період.
Принцеса, як і її брат, мала неабиякий талант до музики, котрий прагнула розвинути з усією серйозністю та майже чоловічою енергією. Значною мірою завдяки їй Кірнбергер закріпив почесну славу музиканта і вченого. Оскільки вона хотіла, щоб він навчав її композиції, і його стиль викладання здавався їй гарним та особливим, Амалія заохотила педагога викласти погляди на теорію музики на папері та опублікувати їх. Якого рівня досяг музикант як виконавець на клавірі та скрипці, докладно невідомо.
Кірнбергер дуже захоплювався Йоганном Себастьяном Бахом, вважаючи його «найвеличнішим з усіх композиторів». Теоретичні праці музиканта прославляли Баха як видатного майстра техніки та форми, що спонукало багатьох послідовників вивчати його музику і, зрештою, повернути їй належне високе місце у виконавському репертуарі.
У 1760-х роках Кірнбергер опублікував «Вправи на фортепіано з аплікатурою Баха» («Clavierübungen mit der bachischen Applicatur»). З його іменем асоціюються особливі темперовані системи настроювання клавіру, відомі як «Кірнбергер II» і «Кірнбергер III», а також раціональна версія рівномірної темперації.
Багато рукописів Баха дійшли до наших днів завдяки «Збірці хоральних прелюдій Кірнбергера» («Kirnberger collection of chorale preludes» BWV 690-713). Йоганн Філіп доклав неабияких зусиль, щоб зберегти, упорядкувати рукописи здебільшого неопублікованих хоральних прелюдій Баха та підготувати їх до друку після смерті автора.
Раніше вважалося, що Кірнбергер або сам скопіював, або замовив копії цих хоралів під час навчання у Йоганна Себастьяна Баха наприкінці 1740-х років. Відомо, що інші учні Баха робили копії тих самих творів у той час, тому існує певна розбіжність міркувань щодо того, коли й чому вони були переписані. Але останні дослідження доводять, що Кірнбергер придбав хорали у ляйпцизькому видавництві «Breitkopf». Де і коли видавець міг купити ці хоральні прелюдії, досі невідомо.
Прелюдії мають дво-, три- та чотириголосний виклад. Багато з них – короткі фугети з хоральною мелодією, яка добре прослуховується у найвищому голосі. У кількох обробках Бах повернувся до стилю письма минулих поколінь, створивши або «хоральний мотет» або біциніум.
Окрім Бахівських творів, ми завдячуємо Кірнбергеру першим виданням партитури «Псалмів і християнських пісень Г. Л. Гаслера» (Лейпциг, Брайткопф, 1777), яке з’являлося частинами в 1697 році. Підготовку до друку і редагування йому доручила принцеса Амалія.
Власні ж композиції Кірнбергера (хорали, псалми, мотети, кантати, концерти, сонати для флейти, гобоя, віолончелі, тріо-сонати, пісні, симфонії, фуги, танці), що публікувалися переважно в збірниках протягом 1758–1770 років або збереглися в формі рукописів, частково близькі до «галантного стилю» Карла Філіпа Емануеля Баха, частково до поліфонічного стилю письма Йоганна Себастьяна Баха. Але навіть сучасники вважали його твори невигадливими, ученими та штучними, позбавленими чарівності й свіжої уяви.
Низка опусів Кірнбергера помилково приписувалася Баху: Алеманда для клавіра a-moll, BWV 835, Фуга для клавіра e-moll, BWV Anh 94 (Anh III 181), Praeludium (Grave) для клавіра e-moll. Однією з його найвідоміших композицій є Фуга C-dur для органа («Фанфари»), яку також раніше вважали твором Йоганна Себастьяна Баха, а потім – його сина Карла Філіппа Емануеля.
Тож своєю репутацією музикант завдячує саме теоретичним працям, багатим новими і плідними поглядами. Дослідники стверджують, що він став найзначнішим німецьким теоретиком свого часу. Кірнбергер був вдумливою людиною і поєднував ґрунтовну технічну й музичну освіту з проникливістю. Його теоретичне мислення вирізнялося глибиною і відслідковувало зв’язок математичних законів із музикою. Це спонукало дослідника описати певні гармонічні комбінації, такі як нон-, ундецим-, терцдецимакорди, що стали важливими в музичному мистецтві значно пізніше – в епоху романтизму й імпресіонізму.
Однак йому бракувало літературного дару, мова була незграбною, нечіткою і неправильною. Він сам це добре знав і відверто зізнавався друзям у неспроможності. Великою мірою йому допоміг Йоганн Георг Зульцер, редактор «Загальної теорії образотворчого мистецтва» (виданої у Ляйпцигу в 1778 і 1779 роках).
Зульцер, як розповідав сам Кірнбергер принцесі Амалії, заохочував його записувати все, що приходило в голову: «…хоча цьому бракує порядку, стилю і бог знає чого? Він мене тепер розуміє. Мені потрібно було лише викласти думки на одній стороні половини аркуша, після чого він відрізав кожну думку та приклеював вирізані шматочки один до одного в систематичному порядку, ось як була сформована перша частина моєї праці “Про мистецтво чистої композиції” і всі музичні статті у першій частині з “Теорії образотворчого мистецтва”». Через це в нього виник конфлікт із Фрідріхом Вільгельмом Марпургом, який, хоч і не дорівнював йому в музичній вченості, значно перевершував загальною освітою та літературною майстерністю.
Музикант є автором восьми теоретичних і педагогічних трактатів із музики. Серед них: «Правдиві принципи використання гармонії» («Die Wahren Grunsätze zum Gebrauch der Harmonie»), «Принципи фігурного баса як першооснова для композиції» («Grunsätze des Generalbasses als erste Linien zur Composition»), «Думки про різні методи навчання композиції як приготування до засвоєння фуги» («Gedanken über die verschiedenen Lehrarten in der Komposition, als Vorbereitung zur Fugenkenntniss»), «Завжди готовий композитор полонезів і менуетів» («Der allezeit fertige Polonoisen- und Menuettenkomponist»). Також він був співавтором словника «Загальна теорія образотворчих мистецтв».
Основним здобутком Кірнбергера вважається двотомне видання «Мистецтво чистої композиції в музиці: виведене з надійних принципів і пояснене на зрозумілих прикладах» («Die Kunst des reinen Satzes in der Musik: aus sicheren Grundsätzen hergeleitet und mit deutlichen Beyspielen erläutert») із техніки музичної композиції, видане у трьох частинах (1771–1779).
У передмові Кірнбергер написав: «Для аматора, який хотів би швидко все опанувати, деякі істини про музику, підтверджені досвідом, здаватимуться сухими і будуть випробовувати його терпіння, але вони написані для тих, хто вивчає музику в повній мірі, робить її справжнім дослідженням і хоче насолоджуватися усіма принадами, пов’язаними з комплексом навчання, а особливо зі звуком і піснею, для цих друзів краси вони не будуть сухими; і не заслуговує на солодкість той, хто не скуштував гіркоти».
Саме за його підручником вивчав мистецтво контрапункту й композиції ще один славетний львівський музичний діяч – Франц Ксавер Моцарт. А продовжив освіту у Львові під керівництвом композитора і диригента Йоганна Георга Антона Медеріча детто Галлюса, який останні роки життя провів при тому ж монастирі бенедиктинок, копіюючи ноти творів старих майстрів, керуючи музикою в храмі й викладаючи в тій же школі шляхетних дівчат.
Зовсім скоро, 26 вересня Львівський будинок органної і камерної музики запросить слухачів на концерт з органних творів Йоганна Філіпа Кірнбергера у виконанні Ольги Стрілецької. Хай це стане важливим кроком до повернення такого особливого імені в нашу музичну історію.
Текст: Роксоляна Гавалюк
Фото надані авторкою статті
Comments