Кілька рефлексій після концерту органіста Ярослава Врублевського у Львівському органному залі від докторки мистецтвознавства та відомої музикознавиці Любові Кияновської
Для органних фестивалів керівництво Львівського органного залу – Іван Остапович і Тарас Демко завжди запрошують вельми цікавих і яскравих виконавців. Тож закономірно, що концерти незмінно користуються великим успіхом і викликають зацікавлення як фахівців, так і широкої публіки.
Одним із таких яскравих, без перебільшення, історичних у хроніці мистецьких подій нашого міста став концерт Ярослава Врублевського, професора Варшавського університету музики імені Фридерика Шопена, лауреата численних міжнародних конкурсів, першовиконавця низки органних творів сучасних композиторів. Він відбувся 13 жовтня у рамках XIV Львівського міжнародного органного фестивалю.
Програма була підібрана вельми винахідливо і стилістично різнопланово, являла собою своєрідну подорож країнами, стилями й епохами. Щоби винести на суд прискіпливої львівської публіки такий амбітний проєкт, треба бути неабияким майстром – і не просто віртуозом, а інтелектуалом, здатним осягнути широкий спектр стильових перемін у різних національних школах: від бароко до сучасності, від Британії до Львова.
Почавши з Концертної увертюри англійського постромантика Альфреда Голлінза, попри вельми цікавий експериментальний артефакт – органну транскрипцію вступу до «Трістана й Ізольди» Ріхарда Ваґнера, бахівський шедевр Велику фантазію і фугу соль мінор, до in memoria львівської культури, Токати, ор. 98 і Варіації на тему «Ave Maria Stella» композитора-дисидента польського походження Анджея Нікодемовича, рефлексивно романтичної прелюдії і фуги мі мінор Фелікса Мендельсона, імпресіоністичного образка Луї В’єрна «Місячне сяйво» та Фантазії польського органіста зламу ХІХ–ХХ століть Мєчислава Сужинського, Маестро в кожному з контрастних за духом і буквою творів зумів блискуче відчути і передати сутність їхнього індивідуального задуму.
Якщо спробувати охарактеризувати власну інтерпретаційну манеру Ярослава Врублевського, то найточнішим визначенням видається класична гармонійність і рівновага. Попри те, що якраз суто класичних зразків у програмі концерту й не було, особистий діалог виконавця з кожним обраним опусом відзначається продуманістю деталей, прекрасним відчуттям форми, зваженим динамічним балансом і тією шляхетною стриманістю, яка так потрібна слухачеві у шаленому вирі сучасного буття.
Єдине, про що доводиться пошкодувати: в інформації про Маестро Врублевського, розміщеній в Інтернеті, спеціально наголошується, що він є майстром імпровізації. На жаль, в об’ємному хронотопі концерту не знайшлось можливості почути його у цій надзвичайно цікавій і доволі рідкісній сьогодні іпостасі. Тож дуже чекаємо на наступний приїзд Ярослава Врублевського до Львова – вже з неодмінним завершенням концерту імпровізаційними опусами.
Текст: Любов Кияновська
Фото: Юлія Пендрак
Comments