Про історію кримськотатарської класичної музики розповідає композитор і дослідник Джеміль Каріков
Крим. Це слово ось відгукується болем у серцях українців. Що вже казати про кримських татар, які 11 років тому втратили свою батьківщину через російську окупацію. 20 лютого 2014 року вважається офіційним початком російської окупації Криму.
У цій статті хочемо познайомити вас ближче з кримськотатарською академічною музикою. Так, вона існує, має приголомшливу історію і захоплює своєю яскравою самобутністю. Про неї розповідає Джеміль Каріков, Заслужений діяч мистецтв України, кримськотатарський музикант, мультиінструменталіст, композитор, дослідник фольклору свого народу, який з 2024 року працює у Львівському органному залі.
Кримські татари – народ дуже музичний. Музика супроводжує кожен етап їхнього життя. Лише в Криму, на перетині сходу і заходу, могла виникнути така самобутня культура. “Наша музика дуже багата ритмами, тембрами, інструментарієм, справді поліжанрова”, – каже Джеміль Каріков.
Чи знали ви, що візитівкою кримськотатарської музики є метричний розмір 7/8? Це розмір традиційного танцю хайтарма. А ще є 9/8 (4/8 плюс 5/8) чи 9/4 (4/4 плюс 5/4), які характерні для іншого танцю – агир-ава. А взагалі в музиці кримських татар виділяють півтора десятка жанрів! Наприклад, іляхи – духовні пісні, які супроводжують кожний етап життя кримського татарина, долу – інструментальні мелодії, написані з різних приводів, для різних професій чи навіть різних місцевостей, ще є ліричні пісні мане, жартівливі чина, урочисті дестани та протяжні старовинні маками. Додайте кілька різновидів танців на всі випадки життя, імпровізаційні жанри та пʼєси та з ознаками сюїти чи інших циклічних форм. І це лише частина розмаїття, яким вражає музика киримли (самоназва кримських татар).
З ханських часів
Кримськотатарська музична класика має тривалу історію і йде своїм корінням, щонайменше, з епохи Кримського ханства. Перші відомі на сьогодні професійні композитори кримськотатарського народу належали до ханського роду. До нас дійшли ноти творів, які вони писали.
“Наші хани були не лише мудрими правителями, але й поетами і музикантами, – розповідає Джеміль Каріков, який вивчав архіви Кримського ханства в Туреччині. – Серед них найяскравіша фігура – це хан Бора Гази Ґерай ІІ, який писав свої твори за 100 років до Баха і Генделя. Це твори доволі розгорнутих форм”. Бора Гази Ґерай II (1554-1607 рр.) посідає почесне місце серед тюркських композиторів Середньовіччя, він винайшов кілька ладів та жанрів. Як пояснює Джеміль Каріков, це людина, яка заклала фундамент кримськотатарської класичної палацової музики.
Також композиторами того часу є й інші хани, наприклад, племінник Бора Гази – Чобан Мустафа Ахмед Ґерай. Ще один представник ханської династії – Хаджі Селім Герай І, також писав і поезію, і музику.
“Чорне століття”
На жаль, сьогодні про середньовічну музику Криму відомо дуже мало. “Ми втратили це після першої анексії Криму росією, яка відбулася в 1783 році, – пояснює Джеміль-ага. Тоді, як і в 2014 році, росія окупувала півострів, ввівши свої війська та поставивши своїх ставлеників при владі. Почалося активне переселення народів Криму: “Чому вони виїжджали з півострова? Бо російська влада, користуючись тим, що киримли не знали російської мови, дурили їх, підробляли документи, забирали землю. Гарні родючі землі Катерина ІІ дарувала своїм дворянам. Кримськотатарський народ був у жахливих умовах. І питання стояло тоді не про збереження культури, і зокрема музики, а про збереження народу”.
З тих часів заснувалися найпотужніші діаспори кримських татар – у Туреччині, Румунії, Болгарії. В діаспорі музична культура розвивалася зовсім не так, як на рідній землі, і багато здобутків ханського періоду були втрачені. Проте вдалося зберегти традиційні музичні інструменти, серед яких саз, баглама, сантир, зурна, къавал, кеманче, давул.
XIX століття в історії кримських татар називається “къара-асир” (“чорне століття”), що яскраво говорить про те, в які умови був поставлений імперською владою народ Криму. У цей час кримських татар брали в російську армію, служба в якій тривала 25 років. “Багато кримських татар були здібними музикантами. Вони грали у військових оркестрах на духових інструментах. Після служби ці інструменти привозили додому”, – говорить Джеміль Каріков. Так у кримських татар у XIX столітті зʼявилася труба і кларнет замість зурни та хавала. Місце кеманче згодом зайняла скрипка.
“Тепер скрипка стала нашим національним інструментом. На думку багатьох музикознавців, інструмент можна вважати національним, якщо він застосовується понад сто років”, – пояснює він.
Короткочасний ренесанс
На початку XX століття кримськотатарську культуру чекав короткочасний ренесанс. У період визвольних змагань на території України не лише українці намагалися побудувати свою національну самостійну державу. Про те саме мріяли й кримські татари. Після “жовтневого” перевороту 1917 року киримли на чолі з Номаном Челебіджіханом спробували відновити свою державність, проголосивши незалежність Кримськотатарської демократичної республіки. Вона мала дружні стосунки з УНР, а в її конституції вперше в ісламському світі жінкам було надано рівні з чоловіками політичні й виборчі права. Однак прогресивна республіка була знищена внаслідок наступу більшовиків у 1918 році. У 1921 році на півострові остаточно закріпилася радянська влада. У 1921-1923 рр. в Криму від голоду загинуло, за даними істориків, щонайменше 76 тисяч кримських татар, які на початок ХХ століття складали понад половину етнічного складу населення.
На короткий час радянська влада трохи послабила пута. У 1920-ті НЕП дозволив оживити економіку та господарство, а політика коренізації надала можливість представникам різних національностей, в тому числі й українцям, і кримським татарам, розвивати свою культуру.
“У цей час у нас з'явилися перші професійні композитори, – зазначає Джеміль Каріков,– серед яких окреме місце займає Асан Рефатов. Ми вважаємо його засновником сучасної класичної кримськотатарської музики”.
Асан Рефатов народився в 1902 році у в Бахчисараї, в сімʼї народного музиканта Мамута Рефатова. Асан самостійно навчився грати практично на всіх струнних інструментах і фортепіано. У 1923 році він написав першу кримськотатарську оперу “Чора Батир”. “Чора Батир – це наш національний герой, – пояснює Джеміль-ага. – Це перша й наразі єдина кримськотатарська опера. Зусиллями наших музикантів її двічі було поставлено у Сімферополі”. Асан Рефатов викладав у Тотайкойському педагогічному технікумі, організував духовий оркестр, писав багато творів. У 1928 році в Москві і в 1932 році в Сімферополі (Акмесджиті) була видана підготовлена Рефатовим збірка кримськотатарських народних пісень. В 1930-му Рефатов закінчив теоретико-композиторський факультет Бакинської консерваторії, працював диригентом Бакинської філармонії, а згодом став проректором консерваторії.
В 1935 році Асан Рефатов повернувся в рідний Крим, а наприкінці 1937-го його арештувало НКВС. Подальша його доля достеменно не відома. Джемілю Карікову вдалося знайти вирок Рефатова, якого судила сумнозвісна “трійка”. Згідно з документами композитору присудили найвищу міру покарання – розстріл. Є версія, що він був етапований в Анадирській табір на Чукотці. Проте все надбання Рефатова зникло.
“У нас залишився на руках лише його фольклорний збірник, виданий в 1932 році, і кілька музичних номерів для театру. Решта спадщини була, скоріше за все, знищена. Його рідна сестра, яка прожила доволі довго і пішла в 1980-х, розповіла, що всі ноти забрали під час обшуку НКВДисти і нічого не повернули”. Окрім Асана був репресований його батько, якому на той час було вже понад 80 років, і старший брат.
Як і на великій Україні, в Криму у 1930-ті роки багато хто з кримськотатарської інтелігенції був розстріляний або отримав величезні строки у таборах Сибіру.
Депортація
Кримські татари пережили в ХХ столітті ще одну трагедію, організовану радянською владою, – депортацію. Перед світанком 18 травня 1944 року війська НКВС вигнали з домівок кримських татар – переважно жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку, адже чоловіки тоді були на фронті, – зігнали до товарних вагонів та відправили у Сибір, Урал та Середню Азію. Операція тривала до 21 травня по всьому Криму. За офіційними даними було вивезено близько 200 тисяч людей, за даними кримськотатарських істориків, – понад 400 тисяч. Під час виселення і в перші роки після нього загинуло від третини до половини депортованих.
Офіційною “причиною” депортації стало звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною. Але це було лише приводом. Ну і як тут не згадати Російську визвольну армію Власова та інші російські формування, що воювали на боці нацистів і чиї ряди вимірювалися тисячами?
У той самий час кримськотатарська історія має приклад Абібулла Каврі. Цей композитор в 1940 році закінчив Сімферопольське музичне училище й отримав направлення в Московську консерваторію, проте через початок бойових дій навчання там так і не розпочав. Він повернувся до Криму і хотів стати до лав радянської армії, проте за станом здоровʼя не пройшов мобілізацію. Абібулла лишився в Сімферополі та став диригентом оркестру та членом підпільної групи кримськотатарського театру. У 1943 році підпільника викрило Гестапо. Абібулла Каврі був розстріляний у таборі під Сімферополем. Каврі – автор багатьох пісень, музичних пʼєс та музики до вистав.
Іншому композиторові того періоду – Яя Шерфедінову – пощастило більше. Яя (або Ягья за іншими джерелами) Шерфедінов народився в 1894 році у Феодосії (Кефе), з дитинства грав на скрипці. Освіту здобув у Московській консерваторії, яку закінчив у 1931 році. Був завідувачем музичного відділу Кримського радіо, художнім керівником Кримськотатарського державного драматичного театру в Сімферополі, керував Державним ансамблем пісні і танцю Кримської АРСР. Написав чимало творів, досліджував кримськотатарський фольклор, видав і збірку кримськотатарських пісень. У роки Другої світової був евакуйований разом з родиною у Ташкент, де прожив до 1978 року. Найбільша праця Шефредінова “Звучить хайтарма” вийшла вже після смерті композитора. Це було великою подією, адже тоді кримські татари не могли повернутися в Крим. Заборона на повернення з депортації діяла аж до 1989 року.
У депортації музика кримських татар переживала стагнацію, каже Каріков. І не лише через складні побутові умови, коли люди більше думали про виживання, ніж про мистецтво. “У Криму кримські татари жили компактно. Кажуть, що з одного села навіть не віддавали наречену в інше село. Звісно, складалися локальні музичні культури, локальні музичні стилі. У депортації народ був розʼєднаний: хто потрапив на Урал, хто до Сибіру, хто до Узбекистану, Таджикистану і так далі. Локальні культури були знищені. Ми ще раз втратили своє коріння, – каже композитор і продовжує. – Наша музика не звучала ні по радіо, ні по телебаченню. Інші народи мали свої концертні організації, свої філармонії, творчі колективи, консерваторії. Кримськотатарська музика звучала лише на весіллях та інших святах”. Музиканти таких весільних гуртів (у кримських татар вони називаються “весільною компанією”) запозичували мелодії та пісні інших народів з місць депортації, так розмивався національний кримськотатарський колорит.
Повернення і нове вигнання
Після повернення в Крим довелося починати все з нуля. Важка економічна ситуація і відсутність власного житла (адже в оселях, де до 1944 року жили киримли, вже давно мешкали інші люди, і віддавати житло не збиралися) змусила кримських татар на кілька років стати будівельниками. “Ми всі були змушені навчитися будувати будинки, щоб налагодити побут. Наше повернення на батьківщину співпало з найжорстокішою інфляцією, з девальвацією, – каже Джеміль Каріков. – Нас не брали на добру роботу. Кандидати наук та професори торгували на ринку”. У той час було не до музики.
Лише наприкінці 1990-х у складі незалежної України життя кримських татар у Криму налагоджувалося. Заявили про себе композитори старшого покоління Ільяс Бахшиш, Едем Налбандов і народжені в депортації Ельвіра Емір, Мерзіє Халітова, власне Джеміль Каріков. Останній “звернувся до витоків” – почав вивчати традиційну музику свого народу, записувати спів і розповіді літніх людей, працювати в архівах, шукати старовинні інструменти (його колекція, більшу частину якої довелося залишити в Криму, нараховує понад 40 екземплярів).
“Ось дивіться, що характеризує стан речей нашого музичного мистецтва: перша фортепіанна збірка кримськотатарської музики була видана мною, це був 1999 рік. Це кінець ХХ століття”, – каже Каріков і додає, що його мрія відкрити національну музичну школу поки, на жаль, так і лишилася мрією. Проте в 2000-них академічна музика розвивалася на півострові дуже активно, з'явилися композитори нового покоління, наприклад, Расим Рамазанов. Були написані перші кримськотатарські симфонії, розвивалися інші жанри.
“Ось тільки-но ми ніби зажили добре, і знову росіяни прийшли”, – провадить Джеміль-ага про 2014 рік, коли росія вкотре окупувала Крим. Основна маса кримських татар не прийняла російської влади. Багатьом довелося виїхати з півострова. Найбільша кількість політв'язнів Криму зараз – кримські татари. Все це не може не позначатися на національній культурі й музиці. За словами Джеміля Карікова, зараз на півострові росія працює на асиміляцію, приїхало більше мільйона людей з різних регіонів, у музичному просторі йде засилля кавказького “шансону”. “Нам треба цьому вміти протистояти, – каже митець. – А як можна протистояти? Лише розвитком нашої рідної традиційної музики”.
Джеміль Каріков грає авторські обробки народних кримськотатарських пісень у Львівському органному залі, проводить концерти-лекції про кримськотатарську музику в Музеї Соломії Крушельницької у Львові. Він взяв участь у проєкті “Yuşan-Зілля” спільно з Музеєм Івана Франка у Львові, який розповідав про суголосся кримськотатарської та української музики. “Слухачі кажуть, що кримськотатарська музика дещо нагадує гуцульську, а наш сантир навіть схожий на цимбали”, – говорить Джеміль-ага.
Найголовніша мрія кожного киримли – повернутися на свою Батьківщину. “Ми говоримо про автономію у складі України. Лише так. Тому всі прагнемо перемоги України в цій війні”, – додає наостанок Джеміль Каріков.
Текст: Діана Коломоєць
Фото: Олександр Кириловець
Стаття вперше опублікована на umoloda.kyiv.ua
Comentários