Кілька рефлексій щодо книжки «Хроніка Львівського органного залу» (видання друге, доповнене, Львів: 2024)
Загалом слово «хроніка» у обізнаних з літературознавством читачів передусім викликає асоціації з сивою історичною давниною як один із середньовічних історичних жанрів поряд з літописом. Чи принаймні з його стилізацією у літературі пізніших періодів. Хоча у стислому значенні цього слова хроніка (від імені давньогрецького бога часу Хроноса) призначена для послідовного викладу подій впродовж певного хронологічного відтинку. І в такому сенсі старовинний історичний жанр благополучно перекочував у сучасну журналістику, «хроніка подій» стала популярним пресовим терміном.
Тарас Демко, Іван Остапович, Вікторія Антошевська
Спеціально представила кілька тлумачень ключового слова у титулі книжки, про яку піде мова, тому що для даного видання актуальною є і одна, і друга дефініція. Розширеність жанрового тлумачення пояснюється насамперед залученням низки високопрофесійних фахівців, які зуміли зібрати і систематизувати вельми значний об’єм різнорідного матеріалу історичного, соціологічного, публіцистичного, культурологічного, суто музикознавчого змісту. Автором ідеї і одним із співдиректорів проєкту (разом із директором музею Соломії Крушельницької Тарасом Демком) виступив директор Львівського органного залу Іван Остапович, скрупульозну роботу з архівами провели: одна з провідних львівських бібліографів Ольга Осадця, Евеліна Стебельська, Вікторія Антошевська. Вікторія Антошевська разом з Діаною Коломоєць підготувала тексти книги. Художнє оформлення належить Юлії Пендрак, фото надали Євген Червоний, Арсеній Дісковський, Олександр Кириловець, Роксоляна Труш, Людмила Бурда. Редактори – Вікторія Антошевська та Максим Лунін. І всупереч відомому прислів’ю, що «у семи няньок дитина без ока», власне колективний ентузіазм і ретельна праця обумовили імпонуюче багатство змісту і форми книжки.
Вікторія Антошевська
З одного боку, в ній представлені як предиспозиції зведення і функціонування будівлі у вельми різних іпостасях – від костелу до тюрми, від навчального корпусу до танцмайданчика, так і стислий літопис найважливіших досягнень вже самого Органного залу з моменту його відкриття у 1968 році. З іншого боку, в книжці дуже багато сьогодення, передусім у надзвичайно об’ємній інформації, в описі і переліку численних концертів, фестивалів, театралізованих дійств, інноваційних проектів, конференцій, – усіх форм діяльності й не перелічити. Але автори не приховують і численних труднощів та випробувань останніх років, пов’язаних з пандемією ковіду та повномасштабним вторгненням російського агресора в Україну. Але й не тільки: дух нового часу тут присутній у модерному оформленні та формах подачі матеріалу (можливість послухати музику і навіть подивитись передачу, навівши айфон на QR-код).
Посилання на книгу "Хроніка Львівського органного залу"
Сама ж ідея «хронікальності» найбільш переконливо втілена в ретельній документації, якою аргументуються історично-хронологічні екскурси, суб’єктивні рефлексії про діяльність Органного залу різних років, про виконавців, які прикрашали своїми виступами львівську культуру, про роль органного мистецтва в інфраструктурі музичного життя міста і ширше – усієї України і європейського простору.
Особливу наукову джерелознавчу вартість має хроніка концертних виступів, яка охоплює майже 50 років – від 1968 до 2017 року. Щоправда, не всі надані інформації про концерти є повними, не всюди зазначені твори, які виконувались у тих чи інших програмах, сподіваюсь, що третє видання поповнить ці упущення і доповнить список концертними подіями наступних років. Проте і наданий огляд дає об’ємне уявлення про різнобічність, масштаб і амбітність концертної діяльності Органного залу, яка майже весь майже шістдесятирічний період відбувалась «не завдяки, а всупереч» об’єктивним обставинам, з недостатньою державною підтримкою і великими труднощами із залученням спонсорських і благодійних коштів.
Постулат про те, що історія, в тому числі й історія мистецтва, історія музики, твориться конкретними людьми з їх неповторним поглядом на події і власними пріоритетами, вельми яскраво розкривається у численних есеях-спогадах, що належать як творцям особливої культурно-мистецької локації, організаторам і будівничим, знаковим музикантам, котрі презентували свою майстерність на сцені Органного залу, так і меломанам – професіоналам та любителям. Барвистий калейдоскоп образів і живих картин, який розгортається з їх розповідей, дозволяє наче в машині часу перенестись у той чи інший період історії.
Тарас Демко, Іван Остапович
Книжка багато ілюстрована, деякі зі світлин є рідкісними й унікальними і підібрані таким чином, що відображають безперервний поступ розвитку органного мистецтва, його розмаїті переміни, водночас створюючи неповторний «ефект присутності».
Варто з пошанівком і вдячністю привітати всіх, хто був причетний до створення цього ошатного фоліанту і побажати – як і обіцяв Тарас Демко на презентації – здійснення третього видання книги із нововіднайденими документами і матеріалами, з доповненнями про численні звершення останніх років, новими світлинами і рефлексіями.
Текст: доктор мистецтвознавства, професор Любов Кияновська
Commentaires