ХРОНІКА
ОРГАННОГО ЗАЛУ
Львівський академічний будинок органної та камерної музики – перший концертний органний зал, відкритий на території України, який сьогодні є важливою точкою на культурній мапі не лише країни, але й східної Європи. Годинниковий механізм команди Органного залу точно й безперебійно працює, реалізуючи низку унікальних проектів і сміливо дивиться у майбутнє, плануючи нові. На наших очах і нашими руками твориться музична історія. Та історія органного залу, який відчинив свої двері для слухачів більш ніж півстоліття тому, довгий час залишалася без уваги, доки її пожовклі сторінки тліли у коминку часу. Ми давно не полишали ідею відновити ці сторінки, бо своє коріння треба знати, берегти і поважати. Крім цього, ретроспектива багаторічної діяльності Органного залу відкриває нові можливості для аналізу пройденого шляху, розуміння причинно-наслідкових зв’язків та, деякою мірою, застерігає від потенційних помилок. Історична розвідка, присвячена становленню цієї інституції несподівано переросла в масштабний проект, що поєднав у собі роботу з архівними документами, огляд періодики ХХ століття, цикл інтерв’ю з низкою митців та дослідників і систематизацію відомої інформації про всі події, що відбулися в Органному залі з часу його заснування у 1968 році. Стислий результат нашої роботи – книжка, яку ви тримаєте в руках. Дана хроніка є першою спробою прослідкувати становлення музичної установи і не претендує на повноту та всеохопність. Тому ми обов'язково й надалі продовжуватимемо роботу з дослідження історії Львівського органного залу.
НАВІГАЦІЯ
РОЗДІЛ 1
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Будівля Львівського органного залу починає свою історію приблизно з початку 1600-х років, коли землю на горі поблизу Сокільницької дороги (нині вулиця Дорошенка) подарували ордену домініканців. Упродовж двох наступних століть вона пережила трансформацію від дерев’яної каплиці до кам'яної фортеці, і врешті, після декількох перебудов, в кінці XVIII століття набула майже сучасного вигляду. Пізніше, у XIX столітті було перебудовано вежі, встановлено годинник, з’явилась тераса зі сходами. У 30-х роках ХХ століття будівля пережила масштабну реконструкцію та оновлення. Тут зокрема зʼявилися розписи відомого майстра сецесії Яна Генріка Розена, чиї фрески прикрашають Вірменську церкву у Львові. Фрески Розена у радянський час заклали плиткою та замазали тиньком, а саме приміщення перетворили на вбиральні, побудувавши посередині перегородку, що зруйнувала частину розписів. Лише у 2019 році їх вдалося відкрити та реставрувати, роботи проводилися за фінансування Львівської міської ради.
У 1933 році відомою чеською компанією “Gebrüder Rieger" у залі було встановлено орган. Він був унікальний тим, що мав другу частину – так званий Fernwerk, що розташовувався на протилежному від хорів боці, у вежі на другому поверсі. Fernwerk мав окремий мануал і міг використовуватися під час супроводу хору. У часи Другої світової війни орган дивом уцілів і діяв ще певний час. Багате внутрішнє оздоблення і цінне майно було вивезено у повоєнні роки, коли на підставі офіційних радянсько-польських угод у рамках політики збереження та реституції пам’яток культури багато артефактів були вивезені з України в Польщу. Так, 14 грудня 1945 року був затверджений додатковий протокол до угоди Польського комітету національного визволення і УРСР від 9 вересня 1944 року щодо переселення українців з Польщі в УРСР і поляків з УРСР до Польщі. Згідно з пункту 6 протоколу католицьке духовенство отримало право вивозити майно храмів і “предмети релігійного культу”. Таким чином цілком легально радянський уряд дав можливість вивезти низку унікальних мистецьких пам’яток та архівів, які не підпадали під вимоги реституції, оскільки були створені і належали установам, храмам, громадам в Україні.
В 1962 році приміщення передали Львівській політехніці, і воно слугувало потребам студентського клубу: тут проводилися музичні і спортивні заходи, розважальні, танцювальні вечори. “Приблизно у 1963-1965 роках в залі регулярно організовували танці в супроводі естрадно-джазового біг-бенду під управлінням диригента Тітова”, – згадує музикант Борис Олійник.
РОЗДІЛ 2
1968-1969
Центру органного мистецтва, яким стала Органна зала Львівського політехнічного інституту, судилося з’явитися на культурній мапі міста 1968 року, на тлі доби, яку професорка Любов Кияновська називає останніми хвилями хрущовської “відлиги”. На щастя, серед абсурдних ідеалів, які так ретельно нав’язувала комуністична імперія своїм громадянам, траплялися і досить гуманістичні. Крім цього, важливо розуміти, що за будь-якими позитивними здобутками головним чином стоїть зовсім не епоха, а конкретні люди – пасіонарії з правильними орієнтирами. З 1956 по 1971 роки посаду Міністра культури УРСР обіймав Ростислав Бабійчук. Він виступив ініціатором створення багатьох музично-драматичних театрів, а також був серед тих, хто очолив зведення палацу “Україна” в Києві. За часів його роботи було засновано й ансамбль танцю України імені Павла Вірського. Цей період дехто називає “ренесансом української культури та духовності”.
"На початку 60-х “вулицями ходили пани у фетрових капелюхах і макінтошах, у їхніх кишенях лежали абонементи до філармонії на весь сезон, – пише в своїй книзі “Львів повсякденний” Ілько Лемко. – Це був час, коли спраглі духовної поживи громадяни з фанатизмом, який і не снився пізнішим адептам рок-музики, штурмували концертні зали, де виступав піаніст Святослав Ріхтер”. Про любов містян до музики свідчить і такий фрагмент з книги: у 1962 році “на вулиці Коперника відкрився перший і на той час єдиний (!) у СРСР музичний салон. Місяць навчання музиці тут коштував 12 карбованців 20 копійок. За 20 копійок можна було грати на піаніно цілу академічну годину – 45 хвилин”.
Всесоюзна підготовка до святкування 50-ліття Жовтневої революції (1967) та 100-ліття з дня народження “вождя народів” Леніна (що мало відбутися у 1970) супроводжувалася значним, прискореним нарощенням виробничих потужностей у всіх сферах, і це, в цілому, сприяло економічному розвитку регіону. Пришвидшилось також містобудування: щорічно у Львові з’являлись десятки нових житлових будинків, інфраструктурні, культурні, спортивні та рекреаційні об’єкти.
Красномовно й іронічно репрезентує цей час фотографія дівчинки з кульками на першотравневому параді – найбільш відома фотографія 1968 року.
Потреба музикантів Львова у наявності концертного органа обговорювалася давно. Спроби відновити інші органи в місті важко назвати вдалими: будь-які ремонти проводились непрофесійно і нашвидкоруч, інструменти часто демонтували з релігійних будівель і перевозили на інші місця, не лише пошкоджуючи їх механічно, але й позбавляючи їх акустичних умов, для який органи, власне, було збудовано. Тому за шанс реставрувати орган у будівлі на вулиці Миру (зараз Бандери) львівська інтелігенція вхопилась, як за останню соломинку.
Одним з ключових ініціаторів відродження органа став педагог Львівської консерваторії, відомий піаніст і чи не єдиний на той час у Львові концертуючий органіст Самуїл Дайч (1928-1988).
Самуїл Дайч навчався у Бориса Милича в музичній школі в Києві, в Ісая Браудо в Ленінградській та Абрама Луфера у Київській консерваторіях. У 1951 році приїхав до Львова, працював солістом-піаністом та концертмейстером Львівської філармонії. Його органні концерти регулярно відбувались у багатьох містах радянських республік, зокрема у Домському соборі в Ризі, концертному залі імені Дмитра Шостаковича Ленінградської філармонії. Але за спогадами його сина, Володимир Дайча, батька не випускали за межі Радянського Союзу через “національне питання”. В умовах “тюрми народів” тоді працювала більшість видатних музикантів.
З 1969 року Самуїл Дайч отримав можливість регулярно концертувати у Львові. Окрім сольних концертів Дайч також грав з багатьма хоровими капелами, такими як “Трембіта”, “Дойна”, Ленінградська державна академічна капела імені Глінки, хлопʼячий хор “Дударик”, а також готував цікаві програми з Львівським камерним оркестром та симфонічним оркестром філармонії.
З 1968 по 1988 роки Самуїл Дайч був провідним солістом Львівського будинку органної та камерної музики і символом органного життя Львова. Крім власної творчості, займався також педагогічною, методичною і теоретичною роботою у консерваторії. Підготував учнів, які стали відомими органістами. “Самуїл Аронович Дайч міг бути окрасою, професором будь-якої музичної академії світу, адже був фахівцем найвищого ґатунку, вчителем від Бога, цінував у студентах їхній талант та працездатність, їхню самопожертву задля високого мистецтва”, – вважає учень Дайча, органіст Петро Сухоцький.
Орган був відреставрований чеською фірмою “Rieger-Kloss” у 1968 році, отримав новий номер 3375, 60 регістрів, 4560 труб та новий гральний стіл на три мануали. Старий 4-мануальний стіл демонтували, але він донині зберігається в Органному. Відновити Fernwerk тоді не вдалося, але нинішнє керівництво залу планує втілити цей задум у найближчі роки.
Реставрація органа в 1968 році співпала з окупацією Чехословаччини радянськими військами. Транспортні зв’язки зі стаціонаром фірми “Rieger-Kloss” у чеському місті Крнов на фінальній стадії реставраційних робіт перервалися. Передбачені контрактом терміни були під загрозою. Але, після великої нервової напруги, все врешті владналося. Самуїл Дайч згадував, як “ніяково йому було спілкуватися з чехами, і який пекучий сором він відчував за свою державу”. Перед здачею інструмента в експлуатацію, до Львова прибула державна комісія на чолі з московським органістом Гаррі Гродбергом. Вона схвалила роботу бригади майстрів та підписала акт стандартного зразка. На прийомі з цього приводу, як розповідав Самуїл Аронович, інженер-конструктор чеської фірми виголосив тост: “Нехай гармати замокнуть, коли промовляють музи!”.
З 1968 року будівля стала повноцінним концертним залом – даниною грандіозній і довгій мистецькій історії Львова, одним з головних музичних осередків міста, який поєднував у собі неймовірну органічність та водночас був екзотикою для радянської доби. “Органний зал від початку існування був для львівської інтелігенції, до якої моя родина належала, певним знаком свободи, – говорить докторка музикознавства Любов Кияновська. – Орган, особливо у Львові, в радянський час сприймався як явище небажане, бо нагадував про культуру органної католицької музики, яка в Галичині мала давню і славну історію (досить згадати, що тут 12 років працював учень Йоганна Себастьяна Баха Філіп Кірнбергер), а про неї в радянський час воліли не згадувати. Тому загалом в радянській системі псевдокультури органна музика була “не зовсім пролетарська і соціалістична”. А органний зал, який відкрили у 1968 році, вже після хрущовської “відлиги”, був ще наче відгомоном останнього подиху культурної свободи”.
ОРГАН
КОНЦЕРТНИЙ ЗАЛ
Появі у місті органного залу значною мірою завдячуємо протекції Львівської політехніки. У 1960-70-ті роки навчальний заклад процвітає: зокрема, розростається велике студентське містечко, у плануванні й організації якого значна увага приділяється дозвіллю студентства.
“Найперший органний зал в Україні був відкритий саме у Львові, — згадує колишній настроювач органа Анатолій Лукін, який був направлений від львівської філармонії в Органний зал для налаштування органа, — Керівництво Політехнічного інституту ініціювало відновлення органа, писало запити в Москву, домовлялися про реставрацію з чехами.” Про прихильність керівництва інституту і підтримку нового органного залу свідчить цікавий факт (за спогадами Володимира Коростельова): “Майже одночасно з появою афіш (ред. про відкриття залу) до Самуїла Дайча звернувся ректор Політехнічного Інституту професор Григорій Денисенко (який багато посприяв успішному перебігу ремонтних робіт) з проханням напередодні концерту-відкриття безкоштовно дати три денні закриті концерти для співробітників інституту. Відмовити йому Самуїл Аронович не міг. Були надруковані запрошення та програмки з грифом Політехнічного інституту та товариства “Знання”. Концерти пройшли з тріумфальним успіхом. Публіка аплодувала несамовито. Все свідчило про те, що для органіста Дайча врешті настав “зоряний час”.” Перший зі згаданих концертів відбувся 6 вересня 1969 року. У щотижневику Політехнічного студенту про подію написали: “... Природньо, хвилювались усі. Як же воно пройде? Адже вперше! Та коли в урочистій тиші залу пролунали перші звуки “Фантазії” Кухаржа, всі полегшено зітхнули, зачаровані чудовим звучанням нашого органа. Пʼять прелюдій, широковідома “Токата і фуга ре мінор” Йоганна Себастьяна Баха у виконанні доцента Львівської консерваторії Самуїла Ароновича Дайча з перших акордів полонили присутніх”. [Радянський студент № 25 (1108) від 10.09.1969]
Усе б нічого, та концерти для студентства коштували Дайчу участі в концерті-відкритті, бо керманичів культури міста обурило, що органіст прийняв рішення про передпрем’єрні виступи, не узгодивши це питання з керівництвом. Вкрай конфліктну ситуацію вирішив випадок: Самуїл Дайч випадково зустрівся з начальником Управління культури на Галицькому ринку і пояснив свій вчинок у приватній бесіді, після чого отримав бажаний дозвіл виступити у першому концерті нововідкритого залу.
Офіційний концерт-відкриття Органної зали ЛПІ відбувся 3 листопада 1969 року. На ньому грав Арсеній Котляревський, який з 1951 по 1961 роки викладав у Львівській консерваторії, тож був добре відомим львівській музичній спільноті. “Я памʼятаю відкриття Органного залу, була велика сенсація”, – каже Надія Кос, дружина композитора Анатолія Кос-Анатольського, педагог, завідувача відділу хорового диригування музичного коледжу імені Станіслава Людкевича у Львові.
Відома програма, з якою виступав Котляревський, зберігся навіть запис того концерту. Він грав Прелюдію і фугу мі мінор Йоганна Себастьяна Баха (BWV 533), а також його всесвітньовідому Токату і фугу ре мінор (BWV 565), твори Георгія Мушеля, Сезара Франка, Жакоба дʼАркадельта, Золтана Кодая. Разом з Котляревським виступала сопрано Марія Байко – та сама з тріо сестер Байко, яка пізніше стала професоркою Львівської консерваторії. Вони виконали “Пісню до схід сонця” і романс “До соловейка” Станіслава Людкевича.
Арсеній Котляревський, як і Дайч, був учнем Ісая Браудо, і так само сильно був закоханий в орган. Саме Котляревський у повоєнному 1948 році, щоб вберегти один з недіючий органів Львова, евакуював його в Ташкент, де працював тоді заступником ректора консерваторії. Цей орган став першим і єдиним на той час у Середній Азії. Під час роботи у Львові Котляревський ініціював перенесення органа з недіючого тоді Домініканського собору у зал Львівської філармонії. 25 жовтня 1955 року там відбувся перший концерт органної музики. Можливо, Арсеній Миколайович ще в 1960-ті зміг би зробити більше для органної історії Львова, але був змушений знову змінити місто проживання – з 1961 по 1968 роки був ректором Новосибірської консерваторії.
Перед переїздом до Києва у 1970 році Котляревський зіграв ще один сольний концерт у Львівському органному залі. Це був концерт-лекція для студентів Політехніки. “Короткий виклад біографії Йоганна Себастьяна Баха, яскрава характеристика його творів, неповторного творчого стилю – все це чергувалося з чудовою виконавською майстерністю самого лектора, який ілюстрував свою лекцію виконанням кращих творів композитора. Мабуть, модне серед деякої частини молоді питання “чи потрібен інженеру Бах?” зараз вже не існує для тих, хто був присутній на лекції Арсена Миколайовича”, – писав про той концерт “Радянський студент” у № 22 (1145) від 24.06.1970.
АРСЕНІЙ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ
Котляревський входив до Ради з органобудування Міністерства культури СРСР. Завдяки його старанням зокрема були встановлені органи в Донецьку, Києві, Одесі, Луганську, Вінниці, Харкові, Сумах, Чернівцях, Ужгороді, Хмельницькому, Рівному, Білій Церкві та Ялті. З 1970 року музикант жив і працював в Києві, де організував і очолив клас органа в столичній консерваторії. З його класу вийшли десятки провідних органістів та педагогів, серед яких Ірина Калиновська, Володимир Кошуба, Галина Булибенко, Валерій Коростельов, Ольга Дмитренко, Валерій Михайлюк, Віталій Півнов, Анна Мокрова, Наталія Висіч, Орест Коваль та інші. 1980 року Арсеній Миколайович очолив заснування Національного будинку органної та камерної музики і став його директором та художнім керівником.
РОЗДІЛ 3
У 1970-ті роки концертний зал підпорядковувася різним організаціям: консерваторії, філармонії, а пізніше новоствореному Львівському обʼєднанню музичних ансамблів (ЛОМА), яке надавало зал в оренду для проведення філармонією органних концертів.
Менш ніж за рік після відкриття залу, у 1970 році, щойно відреставрований орган спіткала біда. Через аварію тепломережі, яка виникла всередині будівлі, головний міх та мотор органа були залиті водою. Цього разу інструмент повернули до життя героїчні зусилля тодішнього органного майстра Володимира Сєвєрова. “Труби опалення тоді проходили під органом. Я казав керівництву: “Давайте викличемо з Москви комісію, щоб прибрати труби, вони гарячі, орган весь час розстроюється”. І в лютому труба лопнула. Тиск, температура, головний міх залило. І настройщик роялів клубу політехніки Сєвєров, ремонтував усе сам”, – згадує органний майстер Анатолій Лукін.
1970-ті
У 70-ті на зміну “хрущовській відлизі” прийшли “щербицькі заморозки”. Перебування при владі Володимира Щербицького (посаду першого секретаря ЦК КПУ він займав у 1972-1998 роках) пов’язане з посиленням зросійщення України, відсутністю культурної автономії та самобутності, появою українського десиденства. В цих умовах львівська інтелігенція намагалася відстоювати своє право на творчість.
У той час кожен концерт закордонних музикантів ставав грандіозною подією, адже в умовах “залізної завіси” почути наживо виконавців з “капіталістичних” країн було, без перебільшення, сенсаційно. Любов Кияновська згадує: “Студентами ми дуже любили органну музику. Коли в Органний зал приїжджали високопрофесійні органісти – це було свято! Повірте мені, пробитися на концерт було просто неможливо. Я старалася не пропускати жодного концерту в Органному залі, тим більше, що вони відбувалися не так часто”. Кількість подій тоді була невеликою: афіша місяця могла містити 2-3 концерти, а коли планувалося 5-6 концертів – це вже здавалося нечувано багато. Та якість перевершувала кількість, тому день концерту глядачі чекали з нетерпінням і винятковим інтересом. І, звісно, кожен з таких концертів супроводжувався аншлагом! З гастролями до Львова приїжджали найкращі закордонні та радянські органісти: виконавець, що записав усі органні твори Йоганна Себастьяна Баха Ліонель Рогг (Швейцарія), композитор, учень Дюпре і Бюссе Жан Жак Грюневальд (Франція), педагог і теоретик органобудівництва Хуго Лєпнурм (Естонія), учень Лєпнурма Рольф Уусвялі (Естонія), провідний радянський органіст Гаррі Гродберг, скрипаль Ґідон Кремер (Латвія), член журі міжнародних конкурсів Леопольдас Дігріс (Литва), російський органіст і композитор Олег Янченко, багаторічна солістка Домського собору в Ризі Євгенія Лісіцина (Литва), а також зірки українського органного світу – зокрема, Арсеній Котляревський, Віра Бакєєва та інші.
%20copy.jpg)
“Славетний французький органіст Жан-Жак Грюневальд на початку 1970-х роках. вразив мене не лише надзвичайним рівнем майстерності і глибини, але в його концерті вперше почула, як музикант грав імпровізації на задані слухачами теми. Львівська інтелігенція тоді була спрагла нових мистецьких вражень, бо навіть у класичному репертуарі у нас був невеликий вибір. І тут раптом такі оригінальні концерти, зовсім нова музика!” – ділиться Любов Кияновська.
“Органний зал в ті часи був альтернативним концертним майданчиком для музичних колективів Львова й України, – зауважує Надія Кос, – Безліч хорових колективів, ансамблів та оркестрів почали свій творчий шлях на сцені Органного. У Львові була маса хорових колективів, це тепер їх щораз менше. А тоді скільки разів я лише на цій сцені співала в хоровій капелі “Боян” під орудою Євгена Вахняка. Зі сцени органного лунали твори композиторів, про яких не можна було навіть говорити свого часу, бо вони були священиками: Михайла Вербицького, Івана Лаврівського, Віктора Матюка, Йосипа Кишакевича. Були ювілейні концерти Євгена Козака, Анатолія Кос-Анатольського… Люди мали приємність і почуття відповідальності щодо памʼяті видатних митців”.
Двері Органного залу були завжди відкриті для талановитої молоді: на цій сцені свої перші професійні кроки у складі дитячих, студентських та молодіжних колективів здійснили сотні юних музикантів.
На вулиці Коперника, зовсім неподалік Органного залу, сьогодні базується легендарна чоловіча хорова капела та хорова школа “Дударик”. З часу її заснування Миколою Кацалом у 1971 році, колектив пройшов стрімкий і яскравий шлях становлення від напіваматорського хору хлопчиків та юнаків до статусу державної академічної капели. 17 листопада 1971 року саме на сцені Органного залу відбувся дебют колективу у балетній сюїті Андрія Петрова "Створення світу" з Львівським симфонічним оркестром. Відтоді розпочалась спільна історія “Дударика” й Органного. Значна частина творчих тріумфів колективу відбулась саме тут: традиційні щорічні звітні концерти, виступи в рамках святкувань та пам’ятних дат; “Дударик” регулярно дивував публіку блискучим виконанням масштабних вокально-симфонічних полотен та численних прем’єр.
З 1970-х років концерти в Органному залі регулярно давав камерний оркестр Львівської консерваторії – перший в Україні камерний студентський оркестр. З наданням консерваторії статусу музичної академії оркестр отримав назву “Академія”. Колективом у різний час керували Олександра Деркач, Матис Вайцнер, Володимир Заранський, Мирослав Скорик. З 1992 художнім керівником та концертмейстером оркестру є Артур Микитка, а незмінним дириґентом – професор Ігор Пилатюк. Камерний оркестр одним з перших став виконувати не лише твори зарубіжних класиків, але й активно популяризував творчість українських композиторів. Колектив грав разом з провідними солістами того часу – скрипалями Богодаром Которовичем, Олегом Крисою, альтистом Юрієм Башметом, сопрано Людмилою Божко. Разом з камерним оркестром консерваторії в Органному відбулися перші виступи відомих сьогодні музикантів: меццо-сопрано Зоряни Кушплер, піаністів Мирослава Драгана і Петра Довганя, скрипальок Соломії Сороки та Лідії Шутко, флейтиста Юрія Шутка.
Добру традицію презентувати нову музику на концертах у Львівському органному залі закладено практично з перших років його функціонування. На сцені концертного залу відбулися десятки знакових музичних прем’єр. Одна з них – Прелюдія і фуга для органа Миколи Колесси, яка вперше прозвучала 14 жовтня 1977 року у виконанні Самуїла Дайча. Композитор пригадував: “Був час, коли органна музика у Львові була дуже в моді. До нас приїздили багато гастролерів, виконавців-органістів, передовсім, німецькі, досвідченні музиканти, за віком старші люди. Згодом, Арсеній Миколайович Котляревський заохотив мене до написання Прелюдії і фуги для органа. Я її написав, однак, не пам’ятаю щоб він її грав. Натомість її грав Самуїл Дайч. І мені його виконання дуже подобалося… Я писав цей твір при фортеп’яно, але звучав в моїй уяві орган. Я прагнув написати український твір для органа: написав відразу акорди, що мали звучати по-органному… Пригадую, що в першому варіанті мого твору була наприкінці каденція. Та я зробив її, знаєте, дещо по-шкільному. Дайч її скритикував і переробив по-своєму. І добре переробив – вона стала більш фантазійною і урізноманітненою.” Включивши твір у свій гастрольний репертуар, Самуїл Дайч ще неодноразово виконував його в Ризі, Вільнюсі і Талліні та інших містах.
“Його концерти незабутні та завжди були подією у музичному житті. Самуїл Аронович залучав своїх учнів до них. Декілька разів я мала честь асистувати йому на концертах. Було дуже захоплююче та цікаво на цих репетиціях і концертах”, – згадувала учениця Дайча Наталія Тимуршаєва-Стельмашевська, яка навчалася в 1965-1970 роках.
У Львівському органному залі розпочинав свою кар’єру знаний сьогодні органіст, соліст Національного будинку органної та камерної музики в Києві Володимир Кошуба. “Моє перше знайомство з Львівським будинком органної музики відбулося через три роки від початку мого навчання у класі органа в Київській консерваторії, у 1978 році, – згадує Кошуба. – На першому концерті я дуже переживав. Чому? У Київській консерваторії акустики практично не було. У Львові акустика чудова для органа, 4-5 секунд реверберації. Я натискаю клавішу, а звук йде через деякий час. І для мене, як новачка, це було дуже незвично”. Пізніші спогади про Львівський органний зал присвячені концертам з сопрано Ольгою Басистюк, яка тоді закінчила Львівську консерваторію, здобула першу премію на Міжнародному конкурсі імені Вілла Лобоса в Ріо-де-Жанейро та золоту медаль на конкурсі грамзапису в Братиславі. Співачка починала свою карʼєру в щойно створеному органному залі Києва і запросила Володимира Кошубу акомпанувати їй на гастролях у Львові.
“До цього часу ми відіграли кілька дуже важливих для мене концертів у столиці, в тому числі на фестивалі “Київська весна”, в уславленому залі Андріївської церкви, де я грав соло на клавесині і акомпанував Ользі Басистюк. Вона зрозуміла, що я можу грати і на органі, і на клавесині, і на фортепіано. Тому не треба брати з собою на гастролі ще двох виконавців. Я як “Снікерс” – три в одному”, – жартує Кошуба. – Наприкінці липня 1981 року у Львівському органному залі ми зіграли два концерти з Ольгою Іванівною, вона перевіряла мене на професійність. Мушу сказати, на той час практики гри на органі у мене було досить мало. Тож концерти пройшли для мене з великим напруженням. Але після них Ольга Іванівна сказала: “Ти будеш працювати в Києві”. За що я їй безмежно вдячний. З 5 серпня 1981 року я став солістом-органістом Будинку органної та камерної музики в Києві”. Чудові концертні програми Ольги Басистюк із захватом згадує львівська музикознавиця і дослідниця Роксолана Гавалюк.
ВОЛОДИМИР КОШУБА
Були й екстраординарні моменти. Про один з них згадує органний майстер Анатолій Лукін. Прямо під час концерту розстроїлася одна з труб органа. Добре, що органний майстер тоді знаходився на хорах і спостерігав за виступом. Іноземний органіст зі сцени почав показувати йому знаками “Зроби щось!” і намагався якомога частіше дублювати проблемний звук, щоб майстер міг виявити поломку. Лукін поліз до середини органа, щоб знайти ту саму розстроєну трубу. Підтягнути “язичок” прямо під час гри довелося кілька разів за концерт (при тому, що доступ до “серця” інструмента надзвичайно важкий). Після концерту, згадує майстер, соліст був йому дуже вдячний і пригостив свого рятівника вечерею в “Інтуристі”.
У 1979 році почався процес реконструкції приміщення Органного залу. У розгорнутому реставраційному завданні, підписаному ректором Львівської консерваторії Зеноном Дашаком, планувалася капітальна реконструкція архітерктурного ансаблю / пам’ятки архітектури XVII ст. “під концертний зал з перспективним використанням залу як для потреб консерваторії, так і для загальноміських культурних потреб”. За відсутності допоміжних приміщень, які були необхідні для нормального функціонування залу, пропонувалося також використати суміжні приміщення, які на той час експлуатувалися Львівським політехнічним інститутом. Задокументовано, що нормальна завантаженість залу складала приблизно 500 слухачів. На жаль, виконати ці амбітні плани в повному обсязі не вдалося.
У той час у Львові починав сольну карʼєру Віталій Півнов – органіст і органний майстер. Будучи віолончелістом, спочатку він освоював орган самотужки. Після закінчення Львівської консерваторії Віталій Півнов працював органістом Львівського оперного театру. Далі навчався у Київській консерваторії в класі Арсенія Котляревського. З ініціативи учителя став органістом та органним майстром у новоствореному Республіканському будинку органної та камерної музики в Києві. Стажувався на органній фабриці “Rieger-Kloss” у чеському місті Крнов. Повернувшись у 1984 році до Львова, працював солістом-органістом Львівської філармонії. У 1988 році прийнятий на посаду настройщика органа Львівського будинку органної та камерної музики. Віталій Півнов у той період був провідним органістом. Щорічно він давав до 200 сольних та ансамблевих концертів. Але до звільнення у 2003 році рахувався в Органному залі лише як настройщик.
РОЗДІЛ 4
1982 року у Львові відбулась неперсічна подія – з ініціативи Львівської філармонії та камерного оркестру Львівської консерваторії було започатковано міжнародний фестиваль “Віртуози країни” (нині “Віртуози”). Й однією з провідних локацій фестивалю став саме органний зал, де слухачі почули гру Богодара Которовича, Олексія Любимова, виступи Литовського та Львівського камерних оркестрів під батутою Саулюса Сондецкіса та багатьох інших музикантів з Радянського Союзу. Концерти давали сопрано Ольги Басистюк та її незмінний партнер по сцені, органіст Володимир Кошуба. Разом з “Дудариком” виступала відома співачка Ніна Матвієнко.
1980-ті
У 1983 році у Львівській національній музичній академії (тоді Вищий інститут музики) поновили клас органа. Студентів органного класу було 4-5 людей. Любов Кияновська вважає, що це було повʼязано з політикою радянського керівництва: “Орган ще довгий час вважався дещо “буржуазним” інструментом за замовчуванням. Гадаю, і органний репертуар з рішучою перевагою сакральних жанрів і тематики не до кінця вписувався в постулати ідеологічної пропаганди, тому орган завжди був на маргінесі радянської культури. Навіть творів для органа писалося в Радянському Союзі дуже мало, на відміну від композиторської школи Австрії, Німеччини, Франції, тієї ж Польщі та будь-якої іншої країни”.
Спецклас органа, звісно, очолив Самуїл Дайч. На жаль, після відкриття класу доля відвела Самуїлу Ароновичу всього 5 років життя, та навіть за цей короткий термін він зумів надихнути і підготувати плеяду молодих органістів. Серед учнів Дайча були: Петро Сухоцький, Ірина Цайтц, Ірина Пустовіт, Лариса Хмурич, Наталія Олійник (Половинка), Оксана Грищишин, Наталія Ониськів (Ревакович). Один з учнів Самуїла Ароновича – Петро Сухоцький, нині органіст Луцького кафедрального собору, викладач фортепіано й органа Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського. Він розповідає, що в ті часи студенти-органісти навчалися на електричних органах “Прелюдія” латвійського виробництва, які доводилося нерідко ремонтувати разом із вчителем. Репетиції та концерти проходили в Органному залі, де молоді органісти виступали разом з маестро. Наприклад, 1985 року тут відбувся звітний концерт студентів органного класу. За словами Сухоцького кінець XX століття для Львівського органного залу був “золотим часом”: “Популярність органної музики у Львові тоді “зашкалювала”! Концерти проходили завжди з аншлагом. На них була присутня не лише львівська інтеліґенція, а й молодь з Львівської Політехніки, Університету Франка, інших вузів столиці Галичини, а також робітнича молодь”.
Органні концерти Самуїла Дайча були для львівʼян ковтком свіжого повітря. “Самуїл Аронович був найголовнішим виконавцем у ті часи. Я ходила на його концерти з дітьми. Враження були незабутні, – розповідає Лідія Крих, львівська піаністка, педагогиня, професорка кафедри спеціального фортепіано Львівської музичної академії, – Органний зал займає особливе місце в історії нашої родини”. Чоловік Лідії Крих – гобоїст Вʼячеслав Цайтц – неодноразово виступав в Органному залі в складі оркестру, а будучи викладачем інструментування Львівської консерваторії, приводив студентів до Органного, щоб разом з Самуїлом Дайчем знайомити майбутніх теоретиків та композиторів з будовою “короля інструментів”. На цій сцені грали також доньки Лідії та В’ячеслава – піаністка й органістка Ірина, скрипалька Наталія та віолончелістка Галина. Ірина Цайтц – одна з найяскравіших учениць Самуїла Дайча, пізніше навчалася в музичній академії Базеля (Швейцарія) у класі Гі Бове. Вже багато років вона живе і провадить свою кар’єру за кордоном. Зараз Ірина обіймає посаду органістки та хорового дириґента у кантоні Базель-ланд. У 2005-2013 роках органістка зіграла ключову роль не лише у реставрації львівського органа, але й в розвитку органного мистецтва.
З 1992 по 2012 рік при консерваторії паралельно діяв ще один камерний оркестр “Перпетуум мобіле”, який нерідко виступав в Органному. Ним керував Георгій Павлій. У 1995 році “Перпетуум мобіле” вперше в Україні виконав оперу британського композитора Генрі Персела “Дідона та Еней”. До того ж, це стало першою спробою оркестру втілити елементи автентичного стилю англійського бароко. Партію Дідони виконувала Олександра Ленишин, партію Енея – Д.Фітцджеральд (Велика Британія). Ексклюзивний запис концерту, який відбувся в Органному залі, нині доступний на YouTube.
РОЗДІЛ 5
1988
”Органний зал завжди притягував людей, на межі 1980-90-х він став точкою розвитку для Львова”, – згадує Лідія Крих.
“Наприкінці 1980-х Львів став центром національного відродження України, – пише Ілько Лемко в книзі “Львів повсякденний”. – На день міста Львова 20 вересня 1987 року 30 молодих людей вийшли в центр міста на відкритий протест проти радянської системи. … Саме тоді виникла правозахисна група “Довіра”... Вʼячеслав Чорновіл саме вийшов з вʼязниці і познайомився з учасниками “Довіри”. До Львова повернулися з таборів і заслання Михайло Горинь з братом Богданом, Іван Гегель, подружжя Ігор та Ірина Калинці, які негайно відновили опозиційну діяльність”.
На кінець 1980-х років орган потребував ремонту, тож у 1986 році органна фірма “Rieger-Kloss” почала реконструкцію інструмента. За деякими свідченнями, протягом попередніх двох років орган перебував у жахливому стані і не міг радувати слухачів своїм звучанням. Ще за рік ремонт розпочався безпосередньо у приміщенні установи. Та концертний зал не припиняв свою роботу: тут проводилися концерти творчих колективів Львівської політехніки та музичних колективів Львова: хорової капели “Трембіта”, дитячої хорової школи “Дударик” та інших.
У студентському віснику Політехніки збереглася стаття з провокаційною назвою “Хто ставить під сумнів духовність нашої молоді”, у якій так само відчувається значний контраст з панівною донедавна радянською ідеологією. Текст рецензує грандіозний концерт за участі хорів Таллінського та Львівського політехнічних інститутів, камерного оркестру Львівського держуніверситету (нині Львівського національного університету) та камерного хору Дрогобицького міського будинку культури імені Івана Франка. Професійне, емоційне, натхненне виконання шедеврів світової класики змушує автора статті підсумувати: “Зафіксуйте цю тріумфальну мить, щоб потім показати кожному, хто ставить під сумнів духовність нашої молоді”. [Радянський студент №12 (1838) від 13.04.1988]
ВИКЛИКИ
1988 року концертний зал став самостійною установою і дістав нову офіційну назву – Львівський Будинок органної та камерної музики. 25 серпня директором ЛБОКМ було призначено Юліана Винницького. Художнім керівником і головним дириґентом став Ігор Сімович – син українського композитора, професора Львівської консерваторії Романа Сімовича, який на той момент паралельно обійняв посаду дириґента оркестру Львівської обласної філармонії.
Після смерті Самуїла Дайча у 1988 році органний факультатив у Львівській консерваторії продовжив викладати Віталій Півнов. Його студенткою, зокрема, була солістка Чернівецької обласної філармонії Світлана Бардаус.
РОЗДІЛ 6
14 вересня 1990 року у Львові під схвальні вигуки та оплески десятків тисяч людей демонтували пам'ятник Леніну на однойменному проспекті, який після того став називатися проспектом Свободи. Було очевидно, що дух змін заполонив кожен куточок України.
Буремні 90-ті стали для Органного залу не лише важким економічним випробуванням (як і для всієї країни, яка переходила з рейок радянської планової економіки на ринкові), але й ознаменувалися неабияким духовним піднесенням, адже Україна нарешті отримала омріяну Незалежність. З 1 січня 1990 року рішенням трудового колективу органний зал переведно на нові умови господарювання – тепер ЛБОКМ офіційно отримав можливість отримувати прибуток від реалізації квитків та надання послуг.
1990-ті
Цікаво, що за кілька днів до Незалежності, в серпні 1991 року, керівництво Органного займалося…закупівлею деревини на виготовлення нових лав у глядацькому залі. У період повної політичної невизначеності, працівники мистецтва не полишали робочого процесу, дивлячись у майбутнє з творчим ентузіазмом.
У 1993 році на нових меблях було вирізьблено номери місць та рядів. Лави були унікальні тим, що їхні спинки могли рухатися на два протилежних боки: це дозволяло забезпечувати посадку обличчям до сцени або до вівтарної частини залу без перестановки сидінь. Таке просте, але технологічно продумане нововведення запамʼяталося багатьом відвідувачам Органного 1990-х років.
Утримання історичної будівлі з величезною площею завжди потребувало якісного і своєчасного догляду. Черговий ремонт знадобився 1992 року, про що владним органам доповіло керівництво залу та уповноважені муніципальні органи. Згідно листа фінансового управління виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 5 червня 1992 року на ремонтно-реставраційні роботи у Львівському органному залі з бюджету міста Львова передбачено 3 млн 700 тисяч карбованців. Того ж року розпорядженням представника Президента України у Львівській області Львівський будинок органної та камерної музики отримав статус державної концертної організації.
_JPG.jpg)
У 1990-ті Львів став органним центром України, а свобода, принесена Незалежністю, виявилась потужним каталізатором розвитку органної культури. Як зазначає Лідія Крих, саме тоді українська музична література значно поповнилася творами для органа: сучасні композитори почали активніше писати музику для цього інструмента. Серед таких композиторів були Леся Дичко, Володимир Губа, Леонід Грабовський, Віктор Камінський, Михайло Шух, В’ячеслав Назаров, Євген Льонко та багато інших. Органіст Віталій Півнов у 90-ті роки грав в Органному залі величезну кількість концертів. Згідно з архівними документами, у 1990 році Півнов мав 179 виступів за рік (можна рахувати, що органіст що два дні мав концерт), у 1995 – 142, а в 2002 – 162 концерти.
Виступали й запрошені органісти: Орест Коваль (Суми), Володимир Кошуба (Київ), Магдалена Чайка (Варшава, Польща), Юзеф Серфін (Варшава, Польща), Анна Стрєзєва (Молдова), Максим Маурітсон (Швеція), Ульріка Веденіг (Відень, Австрія), Андреас Роткопф (Німеччина), Людмила Голуб. У дуеті з Півновим в 1990-ті часто концертувала Людмила Ларук – випускниця Львівської консерваторії, солістка органного залу у Самборі на Львівщині.
На концертах традиційно можна було почути не лише орган. У 1990-ті тут грали скрипалі Лідія Шутко, Петро Цегельський, Доменік Шассар (Франція), дириґент Джордж Цонтакіс (США), камерний оркестр та хор “Ля стаджіоне” Франкфурт" (Німеччина), клавесиніст Асако Хірабаяші (Японія), виступали вокалістки Наталія та Галина Дацько (певний час вона була солісткою Органного залу і виступала за прізвищем Растрьопіна), Неоніла Козятинська та Ірина Маковецька.
У 1995 році у Львові відбувся перший міжнародний музичний фестиваль сучасної музики “Контрасти”, який ніби магнітом привабив українських композиторів та виконавців. Саме на “Контрастах” відбувалися всеукраїнські та світові премʼєри творів не лише вітчизняних митців, але й провідних композиторів світу, які спрагла після “совка” українська мистецька громада жадібно відкривала для себе.
РОЗДІЛ 7
НАДІЯ ВЕЛИЧКО
З 2001 року солісткою-органісткою у Львівському будинку органної та камерної музики є Надія Величко. Як піаністка вона закінчила Львівську спеціалізовану середню музичну школу імені Соломії Крушельницької (нині Львівський державний музичний ліцей) та Львівський державний музичний інститут імені Миколи Лисенка (нині Львівська національна музична академія).
Ось, як сама виконавиця розповідає про своє знайомство з органом: “Якось мені подзвонила моя перша вчителька з фортепіано Наталя Мариняко і запропонувала підмінити соліста Органного залу Віталія Півнова, який кудись від'їжджав. Я погодилася. Прийшла в Органний зал, Півнов провів мені невеликий екскурс. На той час я грала щось дуже просте. Після концерту домовилася з Віталієм Півновим про приватні уроки. На першому занятті він виконав для мене Прелюдію і фугу Букстегуде, і це була якась точка Х. Коли заграв орган, я наче почула голос Бога, і все інше відійшло на другий план! Відтоді твердо вирішила опанувати цей інструмент”.
Надія Величко продовжила вдосконалювати свою виконавську майстерність у Національній музичній академії в Києві в класі Галини Булибенко.
На початку 2000-х Віталія Півнова змусили піти з органного залу. “Мого вчителя звільнили, а мені запропонували стати органісткою. Не знаю, чи погодилася б на це зараз – це така велика відповідальність! Але тоді вхопилася за свою мрію з ентузіазмом і поринула в роботу з головою”, – згадує Надія Величко. Органістка багато займалася самоосвітою – знаходила твори, слухала записи, відвідувала всі концерти органістів, які приїжджали до Львова, навчалася у літніх органних академіях – у Німеччині, Голландії, Італії. 2011 року вступила на магістратуру по класу органа в консерваторію Санкт-Петербурга. У 2012 році Надія Величко стала дипломанткою 8-го Міжнародного органного конкурсу у місті Фано (Італія).
Органістка брала участь у багатьох фестивалях, серед яких “Контрасти”, “Діапазон”, “Ренесанс”, Міжнародний органний фестиваль у Львові, “Бах-маратон”, “Людкевич-Фест”, фестивалі у Рівному, Хмельницькому, Вінниці, а також у Польщі та Словаччині. Співпрацювала в концертних проектах з хоровими капелами “Трембіта”, ”Дударик”, камерним хором ”Gloria”, ансамблем ”Калофонія” та “A Capella Leopolis”, Львівським камерним оркестром ”Академія”, оркестрами “INSO Lviv” та “Da Capo”.
Надія Величко активно концертує в Україні та за кордоном. Вона виступала з концертами у Польщі, Словаччині, Австрії, Німеччині, Італії, Нідерландах, США, Швеції, Данії. У 2022 році початком повномасштабної війни росії проти України зіграла серію благодійних концертів на підтримку України в Німеччині, Італії, Литві.
У 2009 році в Органному залі був записаний CD-диск “Органна музика львівських композиторів XVI-XX століть” у виконанні Надії Величко та Валерія Коростильова; до диску включено архівний запис виконання Самуїла Дайча. Диск видано за сприяння Благодійної організації друзів органної музики.
У 2021 році з'явився її диск з концертною програмою, створеною для Фестивалю української органної музики під егідою УКФ. До диску увійшли твори сучасних українських композиторів. Надія Величко є першовиконавицею творів для органа багатьох українських та іноземних композиторів: Богдани Фроляк, Олександра Щетинського, Відаса Пінкевічуса, Сергія Вілки та інших.
2000-ні
Органістка Олена Мацелюх стала солісткою Львівського органного залу в 2010 році.
Музикантка закінчила Львівську державну музичну академію імені Миколи Лисенка у класі фортепіано професорки Марії Крих-Угляр, але не встигла вступити на органний факультатив в консерваторії, бо його закрили. Вона також деякий час брала приватні роки у Віталія Півнова. “Їздила всюди, де тільки були органи у костелах чи концертних залах: у Хмельницький, Летичів, Івано-Франківськ, Жовкву, Самбір, щоб грати і вправлятися на органі”, – ділиться спогадами виконавиця.
Навчалася у Київському університеті імені Бориса Грінченка. Отримала звання магістра в галузі музичної педагогіки та виконавства на клавесині. У 2021 році захистила докторську дисертацію на тему “Сакральне і профанне в органній творчості композиторів України та Чехії” в Університеті імені Палацького в місті Оломоуц (Чехія). Її керівник-наставник – провідний чеський органіст, професор Петр Плани, який, зокрема, грав і у Львівському органному залі.
Олена Мацелюх – лауреатка міжнародних конкурсів. У 2020 році стала переможницею міжнародного конкурсу в Ізраїлі “Gate of Hope”, де здобула перші премії у двох різних номінаціях. Постійна учасниця Львівського органного фестивалю, засновниця і продюсер міжнародних музичних фестивалів “Pizzicato e Сantabile”, “Bach Сontemporary” (Львів), “Musica viva Organum”, “Festival Organ Cathedral” (Рівне); “Lucesk Оrganum” (Луцьк); співорганізаторка Міжнародних органних фестивалів у Чернівцях.
ОЛЕНА МАЦЕЛЮХ
У цей час Львівський органний зал так само перетворюється на фестивальну мекку, приваблюючи до міста все більшу кількість зірок світової академічної музики. Зокрема у 2003 році тут відбувся перший Фестиваль давньої музики у Львові, започаткований Романом Стельмащуком – єдиний в Україні фестиваль, який щорічно в значному об’ємі і на високому професійному рівні представляє давню музику різних європейських країн: вокальну та інструментальну, церковну і світську, оперну та ораторійну. Кілька років органний зал був єдиною локацією фестивалю, та коли концерти почали проводити в інших місцях, Органний все одно залишався ключовим майданчиком для виконавців, зокрема органістів. Фахівці давньої музики з України, Швеції, Швейцарії, Італії, Австрії, Німеччини, Великої Британії, Нідерландів, Чілі, США, Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Литви та інших країн не лише виступали в концертах, але й організовували консультації, проводили курси майстерності. Усе це комплексно сприяло розвитку “історично поінформованого” виконавства в Україні. Неповторний мистецький світ фестивалю сформували його тематичні сесії – фестивальні концепції, побудовані навколо основної ідеї, переважно пов'язаної з музичною культурою нашого регіону. Протягом кількох минулих років Фестиваль давньої музики проходив під гаслами “Львів-750” (2006), “З часів Речі Посполитої” (2008), “З часів Гетьманщини” (2009), “Музичний Львів і спадщина Габсбурґів” (2010), “Слідами Львівської лютневої табулатури” (2011), “Похвала Музиці або Львівська Цециліада 2012” (2012), “З-над берегів Дунаю” (2014) та інші.
У 2001-2002 роках директором Органного залу було призначено Петра Швайковського. Він також вказує на провідну роль у функціонуванні концертного залу багаторічного заступника директора Юрія Йосиповича Гумницького. Органним майстром до 2018 року був Віталій Чижевський. Він як органіст теж нерідко виступав в органному залі, зокрема в рамках Фестивалю давньої музики у Львові та в спільних програмах з Надією Величко.
У рамках міжнародних фестивалів та інших подій на цій сцені виступали провідні артисти та колективи: оркестри Львівської національної філармонії, “Камерата” (Україна), оркестр INSO-Львів; ансамблі Nomos-Quartett (Німеччина), “Ritornello” (Чехія); Бонський камерний хор (Німеччина), “Banchetto Musicale” (Литва), “A cappella Leopolis” (Львів), капела “Трембіта”, хорова капела “Антей”, камерний хор “Gloria”, камерний хор “Cantus”; камерні оркестри “Leopolis”, “Київські солісти”, “Віртуози Львова”; органісти Гі Бове (Швейцарія), Єжі Дзюбінскі (Польща), Міхаель Ґріль (Німеччина), Готфрід Маттей (Німеччина), Наталія Чеснокова, Міхал Дабровскі (Польща), Андрес Майш (Німеччина), Урсула Філіппі (Румунія), Едуард Оганесян (Франція), Вітольдо Залєвскі (Польща), Йогеннес Бернардус Германнус (Нідерланди), Петре Гольдмозер (Німеччина), Віланд Майнхольд (Німеччина), Джуліан Купер (Великобританія), Бернгард Біллетер (Швейцарія), Манфред Новак (Австрія), Ганна Бубнова (Київ, Україна); гобоїст Зігфрід Борггрефе (Німеччина), сопрано Ольга Пасічник (Україна), меццо-сопрано Зоряна Кушплер (Австрія), саксофоніст Пʼєр-Стефан Меже (Франція), квартет саксофоністів “Богемія” (Чехія), гітаристи Магнус Андерссон (Швеція), Антон Кудрявцев, Марʼян Пере (Швейцарія); віолончелісти Іван Моніґетті (Швейцарія, учень Мстислава Ростроповича), а також Бартош Козяк (Польща), Ярослав Мигаль (Україна), Олександр Пірієв (Україна), Тетяна Поспєлова (Україна); піаністи Ванесса Ваґнер (Франція), Мирослав Драган (Україна); лютніст Гопкінсон Сміт (Швейцарія); дуети Kenwood-Herriot Duo (Елізабет Кенвуд – гобой, Ріхард Геріот – фортепіано) (Великобританія), “INNOVATION DUO” (Анна Савицька і Якуб Дзялак – скрипка) (Швейцарія); дириґенти Андрій Гаврилов (Великобританія, Швейцарія), Філіп Ахман (Німеччина), Ґунгард Маттес (Швейцарія), Михайло Копилевич (Україна).
Надзвичайну роль в історії Львівського органного залу та його органа зіграла відома уродженка Львова, учениця Самуїла Дайча, швейцарська органістка Ірина Цайтц. Якби не її своєчасна і активна участь в житті львівського органного мистецтва, хто знає, чи побачили б ми сьогодні органний зал саме таким. Про цей період Ірина розповідає докладніше: “До мене звернувся директор органного залу, але характер звернення більше скидався на крик про допомогу. Потрібно було рятувати львівський орган від остаточного руйнування. Я відчула, що саме час зробити щось важливе для Львова і для такого примхливого, але “рідного” львівського органа. Здійснена київськими фахівцями експертиза інструмента була геть не вичерпна. Стало очевидним, що оцінити стан органа і відремонтувати його в Україні немає кому.” В результаті Ірина Цайтц організувала кваліфіковану експертизу і після оголошення чималого кошторису особисто шукала кошти на ремонт чеською фірмою.
Жертводавцями стали кілька європейських фондів та фізичні особи. Зібрана сума покрила витратні матеріали, гроші на роботу майстрів фірми “Rieger” було виділено з міського бюджету в рамках заходів на честь святкування 750-річчя Львова. Ґрунтовний ремонт інструмента завершився наприкінці 2005 року: була замінена механіка, пневматика, проведене тонування та настроювання органа.
ІРИНА ЦАЙТЦ
Ірина Цайтц брала участь у відкритті відреставрованого інструмента в рамкaх міжнародного фестивалю "Ренесанс", а у жовтні 2006 року була ініціатором та організатором першого в Україні міжнародного органного симпозіуму. За словами пані Ірини, він відбувався не стільки у формі наукової конференції, а радше як цикл майстеркласів і лекцій для всіх бажаючих. Третім потужним зусиллям вдихнути атмосферу європейського музичного життя у муніципальний концертний зал з відреставрованим органом, за словами Юліана Винницького, став щорічний міжнародний органний фестиваль “Діапазон”, започаткований 2007 року. Цайтц була мистецьким керівником літнього фестивалю протягом 2007-2013 років. Завдяки її міжнародним зв’язкам на “Діапазон” вдалося запрошувати провідних органістів та педагогів з усього світу.
На концертах в рамках “Діапазону” грали такі відомі органісти, як Гі Бове (Швейцарія), Бернгард Біллетер (Швейцарія), Кійомі Гігакі (Японія), Родольфо Беллатті (Італія), Лаура Уітмен (США), Андреас Маіш (Німеччина), Міхал Дабровскі (Польща), Вітольд Залевські (Польща), Марек Стефанські (Польща), Петер Плани (Чехія), Берт Вісгерхоф (Нідерланди), Едуард Оганесян (Франція), Валерій Коростельов (Україна), Володимир Кошуба (Україна), Ірина Цайтц (Швейцарія), Лука Скандалі (Італія), Салтан Абільханова (Казахстан), Фелікс Пахлако (Швейцарія), Роман Красновіський (Ізраїль), Гі Поупарт (Люксембург), Гедимін Грубба (Польща) та багато інших.
РОЗДІЛ 8
2017 - НАШІ ДНІ
У 2018-2019 роках на запрошення Органного залу до Львова з виступами завітали десятки зірок класичної сцени, серед яких піаністи Вадим Холоденко (США), Роман Лопатинський, Дмитро Чоні, Мирослав Драган, Оксана Рапіта, Антоній Баришевський, Діана Чубак, Данило Саєнко; скрипалі Мідорі (США), Далібор Карвай (Словаччина), Коррі Церовшек (США), Ноа Бендінкс-Белґлі (Німеччина), Орест Смовж (США-Україна), Соломія Івахів (США); віолончелісти Брюно Делепеле (Франція/Німеччина), Джейкоб Шоу (Великобританя), Дора Кокаш (Угорщина); дириґенти Теодор Кухар (США-Україна), Деніел Ганссон (Швеція), Сігізвальд Кьойкен (Бельгія), Пол Ман (Великобританія), Максим Рисанов (Британія), Ігор Пилатюк (Україна), Роман Филипчук (Україна), Богдан Швед (Швейцарія), Павел Осуховскі (Польща); органісти Лукас Гаслер (Австрія), Улла Кріґул (Естонія), Томас Меллан (Франція/США), Сальваторе Пронесті (Італія), Міхаель Ґріль (Німеччина), Стефан Доннер (Австрія), Аврора Баль (Швейцарія), Міхал Шостак (Польща), Ґейл Арчер (США); українські органісти Валерія Балаховська, Володимир Кошуба, Галина Булибенко, Ірина Калиновська, Станіслав Калінін, Ольга Чундак, Юлія Юрчак, Світлана Бардаус, Євгенія Бельмас, Ольга Єфремова, Наталія Лендєл, Юлія Ландау, Наталія Молдован, Петро Сухоцький, Ірина Харечко, Анастасія Марушко; гітаристи П’єрлуїджі Клементе (Італія), Андрій Остапенко (Україна); нікельхарпістка Олена Єременко (Польща); лютніст Джозеф ван Віссем (Нідерланди), тубіст Олександр Ющук, тріо акордеоністів “Resonance Trio”, дует тальхарпістів “Puuluup” (Естонія), дует скрипальки Соломії Сороки та піаніста Артура Ґріна (США), скрипковий дует “INNOVATION DUO” (Анна Савицька та Якуб Дзялак) (Швейцарія), дует трубачів Емериха та Томаса Поповичів (Україна) та інші. В Органному виступали й такі колективи: хор “Perkūnas” (Литва), Муніципальний академічний камерний хор “Київ”, камерний хор “Cantus”, Симфонічний оркестр Львівської національної філармонії, Академічний молодіжний симфонічний оркестр “INSO Lviv”, Академічний симфонічний оркестр Луганської обласної філармонії, Галицький академічний хор, Заслужена академічна хорова капела “Трембіта”, Академічна хорова капела “Дударик”, камерний оркестр “Академія Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, симфонічний та камерний оркестр Львівського музичного коледжу імені Станіслава Людкевича, хорова капела “A capella Leopolis”, Національна заслужена академічна капела України “ДУМКА”, оркестр барокової капели Національної музичної академії імені Миколи Лисенка, Національний заслужений академічний український народний хор імені Григорія Верьовки, гурт “Євшан Зілля”, ансамбль середньовічної музики “Kings & Beggars”. Органний доволі часто пропонує слухачам екстраординарні програми з електронікою та відеомапінгом. У жовтні 2018 року в Органному відбувся Концерт для ансамблю, публіки і телеграм-бота – проект скрипаля і композитора Олександра Пільчена.
З 2018 року орган обслуговує Шандор Шрайнер – органний майстер з Ужгорода, автор книги про органи Закарпаття. Він повернув до життя та провів налаштування десятки органів, і вже протягом пʼяти років здійснює плановий ремонт і настройку львівського органа.
ШАНДОР ШНАЙДЕР
На базі Органного залу у 2018 році було створено симфонічний оркестр Ukrainian Festival Orchestra, який обʼєднав найкращих музикантів Львова.
UKRAINIAN FESTIVAL ORCHESTRA
Того ж року завдяки фінансуванню з бюджету міста та різноманітних фондів вдалося створити громадський простір перед Будинком органної та камерної музики, провести ремонт фойє, створити сучасну рецепцію, ліквідувати старі, створені за радянських часів вбиральні, реставрувати та відкрити для відвідувачів унікальні фрески початку ХХ століття авторства Яна Генріка Розена, облаштувати нову сучасну вбиральню, яка відповідає потребам людей з обмеженими фізичними можливостями та батькам немовлят, відкрити у холі картинну галерею.
ВІДНОВЛЕННЯ ПРОСТОРУ
Відкрита до співпраці з митцями і колекціонерами галерея органного залу стала унікальним місцем, що демонструє синергію різних видів мистецтв. Щомісяця тут можна побачити нову авторську виставку – живопису, фотомистецтва, історичних документів та навіть колекції метеликів. Кожна експозиція продумана до дрібниць, об’єднана великою ідеєю, і доволі часто доповнена іншими перформансами Органного залу.
МИСТЕЦЬКА ГАЛЕРЕЯ
У 2019 році команда Органного залу започаткувала глобальну стратегію розвитку і промоції української класичної музики Ukrainian Live, в рамках якої успішно працює одразу кілька масштабних проєктів.
Того ж року відбувся великий тур камерної музики 13 містами України, масштабний перформанс під відкритим небом “Пінзель. Ukrainian Live у Годовиці”, а також концерти “Венера у хутрі”, “Яків Степовий”.
У 2020 році пандемія коронавірусу і карантинні обмеження, які вона принесла з собою, змусили на тривалий термін “заморозити” проведення публічних подій. Але Органний зал на рівні з провідними концертними майданчиками світу швидко адаптувався до нових умов. Започатковано проведення онлайн-концертів, записано серію лекцій музикознавців Галицького музичного товариства, партнера Органного залу, започатковано грандіозний цифровий проект з української класичної музики.
Наприкінці 2020 року в Органному залі відбулася презентація першого в світі мобільного додатку з українською класикою Ukrainian Live Classic. Під час концерту відбулася світова прем’єра Симфонії №1 першої української жінки-композиторки Стефанії Туркевич. За її виконання дириґент та керівник Органного залу Іван Остапович отримав Національну премію імені Ревуцького, а мобільний додаток Ukrainian Live Classic – премію Українського культурного фонду "Цифровий проєкт року”.
Нині Ukrainian Live Classic – це також мультимедійна платформа з фаховими статтями про українських композиторів та їхні твори – від середньовіччя до сучасності. А з 2022 року на базі платформи діє відкрита онлайн-бібліотека нот українських класичних композиторів Ukrainian Scores. Серед її здобутків – понад 3000 творів у базі, запити з усього світу, дотримання всіх авторських прав.
UKRAINIAN LIVE
Щойно епідеміологічна ситуація дозволила, Органний зал відновив живі концерти. Особливу увагу в репертуарній політиці концертний зал продовжує приділяти творам українських композиторів, у тому числі маловідомим. Наприклад, у 2020 році в архівах було віднайдено рукописи опер композитора кінця ХІХ – початку ХХ століття Порфирія Бажанського. Органний зал разом з громадською орагнізацією Collegium створили проект про опери “Довбуш” та “Біла циганка” Бажанського, пройшовши шлях від розшифровки й оцифрування рукопису до концертної постановки, запису та релізу аудіо-серіалу з опер, видання клавіру.
Один з пріоритетів залу – навчання молодих органістів. З 2019 року започатковано Львівську органну резиденцію, де молоді музиканти з усієї країни мають змогу безкоштовно взяти участь в майстер-класах провідних виконавців України та Європи.
У 2020 році до команди Органного залу долучилася органістка Світлана Позднишева. Музичну освіту здобула у Львівському музичному коледжі імені Людкевича та Львівській національній музичній академії імені Лисенка. Завершила асистентуру-стажування в класі доцента Петра Довганя (2017 рік).
Виконавську майстерність вдосконалювала на фортепіанних майстер-класах у Польщі. Навчання грі на органі розпочала у класі Івана Духнича на факультативі при Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка, вдосконалювала майстерність на майстер-класах у Чехії, Польщі та у Львові. Світлана Позднишева є першовиконавицею творів для органа українських композиторів Марії Олійник, Анастасії Сисенко, Олександра Щетинського.
СВІТЛАНА ПОЗДНИШЕВА
У 2021 році у співпраці з Львівською національною музичною академією імені Миколи Лисенка відновлено органний факультатив, його викладачкою стала Надія Величко. Студенти отримали можливість не лише навчатися грі на органі, але й одразу спробувати себе на сцені. Нині концертуючими органістами стали учасники органного факультативу Марк Новакович, Сергій Павлів, Віталій Дворовий. Львівська органна резиденція того року зібрала молодих органістів з усієї країни. Серію майстер-класів та лекцій для них провели провідні фахівці з України та світу (органістка Улла Крігул, органістка та викладачка Галина Булибенко, органний майстер Шандор Шрайнер, дослідник органів Сергій Каліберда).
У 2021 році згідно ухвали сесії народних депутатів Львівської міської ради та за рішенням Міністерства культури та інформаційної політики України, Львівський будинок органної та камерної музики отримав статус академічного за "вагомий внесок у розвиток концертної діяльності у Львові, розширення міжнародної співпраці, за постійний творчий пошук, високий рівень виконавського мистецтва, популяризацію класичної музики".
Під час повномасштабного вторгнення росії в Україну в 2022 році живі концерти з українською музикою стали ще одним символом незламності українського народу. Серед них слід виокремити нещодавні премʼєри творів Олександра Щетинського, Сергія Вілки, Золтана Алмаші, Віктора Камінського, Богдани Фроляк та повернення із забуття спадщини українських композиторів минулого – Романа Придаткевича, Станіслава Людкевича, Стефанії Туркевич, Володимира Фемеліді, Валентина Бібіка.
У 2022 році до Львівського органного залу приєднано муніципальний хор “Гомін”. Мета такого рішення – поєднання інноваційних мистецьких практик обох інституцій, ефективний менеджмент, активізація міжнародної співпраці та залучення найвідоміших музичних колективів, солістів і дириґентів, популяризація української класичної музики та українських виконавців в Україні та світі.
Львівський органний зал – один з ключових концертних залів Львова. Його місія – бути місцем зустрічі найкращих мистецьких традицій, перевірених часом. За ці роки Органний став цілою культурною екосистемою, що дарує якісний і унікальний досвід. Головним рушієм у цьому є креативна команда, яка працює з не/матеріальною спадщиною, використовуючи найновітніші технології та методи креативної індустрії. У своїй роботі Органний зал намагається знайомити, мотивувати, надихати, творити імідж культурного міста та розвивати його туристичний потенціал. Наша мета – дарувати неповторні емоції та незабутні враження від спілкування з мистецтвом.
СЬОГОДНІ
ТЕКСТ
Діана Коломоєць
Вікторія Антошевська
ДЖЕРЕЛА
Булибенко Г. Декілька коментарів про органи та органістів України // Українське музикознавство. – Випуск 31. – К., 2002.
Величко Я. Хто ставить під сумнів духовність нашої молоді? // Радянський студент – №12 (1838) 13.04.1988.
Єдлінська У., Ісаєвич Я., Купчинський О. та інші. Історія Львова в документах і матеріалах. – К.: Наукова думка, 1986.
Каліберда С. Органи Львова і Галичини, історія та сучасність. – Львів: Апріорі, 2014.
Кашкадамова Н., Коростельов В., Пагута (Яріш) Л., Терещенко А. Самуїл Дайч. Статті, матеріали, спогади. – Дрогобич: Посвіт, 2008.
Котюк Б. Органи у Львові та Україні // Українська музика: науковий часопис. – Львів, 2015. – Число 4.
Лемко І., Михалик В. Львів повсякденний (1939-п2009). – Львів: Апріорі, 2009.
Павлій Г. Духовний тезаурус музиканта. – Львів, Каменяр, 2015.
Петровський І. Зустріч з Бахом // Радянський студент. – №25 (1108) від 10.09.1969.
Петровський І. Не передбачено штатним розкладом… // Радянський студент – №22 (1145) від 24.06.1970.
Матеріали з архівів Львівського академічного будинку органної та камерної музики, Народної хорової капели «Дударик».
Матеріали з особистих архівів Володимира Дайча, Артура Микитки, Сергія Каліберди.
Буклети фестивалів: Міжнародний фестиваль давньої музики у Львові (2003-2016 роки), Міжнародний фестиваль сучасної музики “Контрасти” (1995-2013 роки), Міжнародний фестиваль музичного мистецтва “Віртуози” (1982, 2008, 2017, 2019 роки).